Чому у наших чоловіку склєроз на супружеський довг
Баба Анця – жінка–вогонь. Та й чоловіків вона любить. Щоправда, про любощі сильної статі вона вже давно забула. Але особливо тепер, навесні, коли прокидаються і природа, і любов у людських серцях, захотілося старій згадати молодість, тож почала вона залицятися до діда, загравати з ним, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Аби діяти більш хитро, вирішила порадитися з невісткою, розпитати, як вона зваблює свого чоловіка, тобто її сина.
«Слухай, дитинко, хочу з тобов поговорити», – звернулась вона до невістки, що традиційно увечері після роботи сідала читати газету «Неділя Закарпатські новини».
Молода жінка ліниво відірвалася від читання улюбленої газети і трохи невдоволено подивилася на стару. Але та нічого й не помітила і продовжила:
«А твуй чулувік регулярно ісполняє супружеский довг?»
«Но як вам казати, мамко. Ісполняє. Хоть і не дуже регулярно, айбо то в постели штось чинит, то грошима дає».
«Як ото грошима?» – здивувалася баба.
«Просто. Мені заробленоє давати – тоже супружеский довг. Так як ся Василь вертат із заробітку, має ми або заплатити за оті всі місяці, што не спав ізо мнов, а був на чехах. Деколи му ся не хоче, айбо по через раз платит».
«А у мого діда склероз на всьо. Лем коли пенсію забираю, пам’ять ся появляє, А тепер я буду знати, што гроші жоні давати – ото тоже супружеский довг. Яка ти розумна! Дякую, штось ня навчила! Йой, айбо біда ми з тим бімбовом старим! Я ще жона у соку. А йому вже нич не треба, лем оби лежати та пердіти на постели, та так голосно, ги би землєтрясєніє ся начинало, – почала баба бідкатися»
«Но та, мамко, а що би ви ще хотіли! У такі годи, ги кой у нянька вже главний супружеский довг – сміття з хижі унести, а ви би ще щось хотіли! – спробувала заспокоїти стару невістка.
«Пак айно, айбо я йому нігда не удказовала ні в чому – усе м му давала. А ун даже в молодості ся бідкав, што то голова го болит, бо перепив, то намереговався на роботі і не годен, то ся не добре чує, бо я на нього накричала, што в кума май великі крумплі уросли, ги у нас, то што слабий на поперек. Треба було пеню брати з нього, штрафи грошима. Видиш, де ми в молодості розум був? Я же жона на розхват була. Усі чоловіки в селі за мнов позерали, ухажовали, косички ми дарили на день народження та всякі там празники. Но я всім ся любила. Лице в ня було чистоє, щоки – челлені, гузиря м’яка, цицьки – великі…» – і тут баба замовкала, замислилась. – А ти нашто, дітино, ліфчик носиш? Пак у тебе цьицьки такі малі, што в тот ліфчик нішто класти, як прищики».
«А ви, мамко, нашто кошельок усе з собов носите. Вам тоже деколи нішто в нього класти», – різко відрубала невістка.
«І ото правда, – знову задумалася стара. – А вот у мене повна пазуха такої краси пропадає! І ніко про ото даже не подорєзває. Вот якось ся мені приснило, што іду я селом абсолютно гола. Лем у соломлянуй шляпі…»
«Айбо солом’яні шляпи вже давно не в моді!» – перебила бабу невістка.
«По-першоє, ото був лем сон, а по-другоє, небай аж я йшла гола, тобі главноє шляпа, – розсміялася баба Анця. – Знаєш, мені все було што чоловікам показати. Взяти хотя би характер. Йой… деко ся хрестив, кой я кричати начинала. Дідо ня за ото й полюбив. Казав, што я би в огні не згоріла. Вечорами, кой за мнов ухажовав, кликав ня: «Пой, Анцьо, на сіно, посидиме, звізди порахуєме, самогонки уп’єме і я тя за гузирю помаціву». А я му отвічала: «А аж я ти не дам помацати?» Ун ся задумовав на пару мінут, а дале казав: «Товди я побіжу думу та ще самогонки принесу!» Ото були часи! Як типир помню. А раз ми рози принюс. Я ся так удивила, які файні, уповілам му, што точно такі у мене в керті ростут. Ще м го і поцюльовала. А ун ся лем засміяв і упівів: «Уже не ростут!» Представляєш, прямо у мене пуд окном їх і нарізав. Ото бетяр був. А тепер… вобще старий розума не має. Склєроз у нього!»
Невістка весь час лише слухала стару і хитала головою.
«Пак кажи вже штось! Чого мовчиш?» – спила в неї баба.
«Та точно нянько розума не має. Казав, што ви лем їсти варите і розгодовалисьте го, тепер нич не бірує. Усе му жерти лем мнясуля даєте, а уд нього нич не стойит, лем люди умирают, а уд ваших пончику лем черево росте. Помните тот случай, кой Василь із чеху привіз ноутбук, а ун рішив на нього стати і поважитися, бо думав, што ото ваги. Так обидьте знали, 500 доллару ваш дідо важит! Думалам, што Василь із’їст си вутця за ото. А кой увидів, як я з цімборков по скайпу говорю, пушов говорити з президентом по телевізору. А ви туй про супружеский довг говорите. Купіт му віагри»
«Уже раз куповалам. Подарилам му прошлий гуд на день народження бутилу паленки і таблетку. Попросилам го увичирі упити. Зайшлам на кухню – таблетка лежит на столі, а ун стоїт над нив із ножом і ріже ї на чотири частини. У мене челюсть удвисла. Звідаю го, што ун здурів зовсім, пак її цілу пити треба. І знаєш, што ми утвітив? Уповів, што ун лем ня поцюльовати хоче. А на ото і четвертинки доста!» – аж почервоніла баба від люті. – А представляєш, у Цилі чоловік грузін. Якраз ми недавно розказувала. Короче немолодий уже чоловік, но такий фаттю, што позавідує каржа. Приїхав до них гость із Києва та зазвідав го, як ун із жонов. Гіві му каже, што добре усьо так, як би ся вчора поженили. Тот ся поінтересовав, чи ун віагру принімає. А Гіві го позвідав, што ото такоє, ун дійсно не знав. Так вот. Гость му каже: «Ото така таблєтка. Оби ти за нуч муг 2-3 раз» Гіві знизав плечима і звідат: «Успокоїтельноє што лі?» Вот ото мужик! Вот ото ісполняє супружеский довг!» – баба мало не заплакала.
На це до хати увійшов дід.
«Што ото ви туй так активно обговорюєте? Поділітся і зо мнов свойими женськими тайнами»
Невістці стало дуже незручно і вона одразу ж пішла до себе, щоб залишити бабу Анцю зі старим.
«Та про супружеский довг говорилисьме. Уже й не помню, коли ти го ісполняв! А знаєш, я ще жона в розцівіті сил, хоть ми 79 году, но я ще всьо бірую. У мене ся лем третя молодость начинат. Аж ти не будеш нич чинити, та прийдеся ми любаса якогось молодого глядати», – почала стара одразу ж залякувати діда.
«Та ти ня не шантажуй, жоно, – відповів він їй. – Довг – ото коли ти штось уддати маєш, ото штось неприятноє. А ото, про што ти говориш, довгом бути не може, бо ото удовольствіє приносит. Завто з тобов і не сплю, што ти ото довгом рахуєш. Запомни, Анцьо, ніко нікому нич не довжин! А аж штось хочеш, ліпше нараз попроси, файно! Хіба я ти колись у чомусь удказовав. Коли ти не брала ня штурмом».
Задумалась баба Анця, аж потилицю почесала.
«Дійсно! Кой просилам тя по-людськи, ти, ги золота риба, усі мої желанія ісполняв. Лем раз не хотівись ми купити голошийого кугута, што дуже ми ся полюбив. Но айбо товди в нас і кури не було. Так што я тя розумію. Уднині я буду май хитра. Буду тя не криком, а ласков брати – і може й у тебе ся наконєц третя молодость начне!» – хитро заусміхалася стара і почала в думках будувати плани зваблення старого.
Що ж робити! Весна! Флюїди! На любовні подвиги потягнуло навіть бабу Анцю.
