Як виживають закарпатські листоноші в час цифрових технологій
Проблемою у соцмережі поділився Александр Соломко.
Друкуємо текст без змін.
Колись ця професія була настільки важливою, що пам’ятник листоноші в селі Порошково, який долав десятки кілометрів пішки щодня, щоб забезпечити зв’язок віддаленого села з цивілізацією, став яскравим прикладом поваги до представників цього фаху…
Яке ж відношення до листонош в еру цифрових технологій, коли все є в “мережі”?
Ми їх поважаємо, радо чекаємо з газетами, журналами… Пенсіонери отримують за допомогою листонош ще й пенсії та товари повсякденного попиту. А от від держави листоноші поваги не мають… Ніяких дотацій. Ніякої уваги. Хіба що оптимізації, ущільнення, скорочення та звільнення.
Умови праці?
Зарплата?
Пільги?
Зараз проаналізуємо на прикладі відділення зв’язку села Біласовиця.
4 працівниці разом із завідуючою на дві сільради або 6 населених пунктів. Приміщення. Не знало ремонту років 30, а може й зовсім не знало (дивіться фото). Єдине, що відремонтували – це доріжку зі східцями до споруди самі листоноші з односельчанами – щоб літні люди не травмувалися. На інше нема ні коштів, ні права, адже потрібен проект реконструкції чи ремонту державного майна… Держава на своє майно махнули рукою, як і на село взагалі… Сільська пошта – яскравий приклад реформ на селі – старе доживає, нового не будуємо.
Графік роботи. 2 робочі дні на тиждень. Так-так, не вихідні, а робочі! Вівторок та субота (див. Фото). Про оперативність доставки кореспонденції важко говорити за такого графіку… А обслуговують 600 громадян постійно, а ще стільки ж періодично. Селяни дуже не задоволені таким графіком, адже треба підлаштовуватися, коригувати плани відвідин пошти для сплати комунальних платежів тощо.
Зарплата. Яка вона може бути, якщо робочих днів на місяць аж вісім? Фактично, люди працюють на таких умовах лише із-за однієї причини – іншої роботи на селі нема… А так хоч стаж, надія на пенсію… Жахливо просто…
Це ще один приклад того, коли держава за великими реформами не бачить простих людей. Коли одні мають багатотисячні зарплати, теплі затишні кабінети, премії, матеріальні допомоги, а інші – 2000 гривень на місяць з відповідальністю за чужі кошти, холодні приміщення з обваленою стелею, облізлими стінами, дірявим дахом.
Якась дивна у нас країна – викривлена і спотворена. Про яку Європу, про які перемоги кричить нам з екранів наш діючий Гарант?! Він живе в паралельному світі – там нема людей! Там мільярди від МВФ, там віра, армія, мова, безвіз, боротьба з корупцією, там все, що завгодно, а от людей там нема… Нема людей для нашої держави – є лише виборці… Не вигідно сьогодні бути просто Людиною, обов’язково бути ще кимось: українцем, угорцем, чехом, американцем… Не в ціні зараз Люди… В ціні цинізм…
Я звертаюся до всіх, хто має відношення та може позитивно вплинути на ситуацію, адже до закриття відділення дуже близько. Принаймні таку інформацію надав мені заступник директора з операційної діяльності пан Дюрдь Сергій, коли прийшов до нього за роз’ясненнями до центрального офісу в Ужгороді.
“Відділення збиткове. За 2018 рік – 52141 гривня збитків” – його слова, з якими важко сперечатися.
Але!!! Невже нема іншого виходу, крім закриття?! Невже лише цим #здатнадивувати ?
Прошу керівництво обласної дирекції “Укрпошти” звернути увагу на стан майна, графік роботи та оплату праці листонош відділення зв’язку в селі Біласовиця Воловецького району, адже воно дуже потрібне для селян, які й спонукали мене до цієї публікації.
Чекаю на реакцію! На конструктивну реакцію, а не чергову “оптимізацію”!
