Порошенко/Зеленський: як закарпатцям зробити правильний вибір

[Total: 0    Average: 0/5]

Хто закарпатців примушує встромляти пальці в розетку

Тиждень-півтора після першого туру президентських виборів минули намарно. Публіка все більше розчаровується у власному виборі, відбувається поляризація електорату, – пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Найбільш запеклі прихильники двох кандидатів просто пересварилися між собою, а між ними – ціле море невизначених, котрих ніщо і не спонукає визначатися. Почалася позиційна війна – затяжна, нудна, марудна, коли два табори просто висміюють один одного з окопів, а руху – ніякого.

Володимир Зеленський продовжує витримувати інтригу і не повідомляє нічого суттєвого своїм виборцям. Замість нього на різних телеканалах віддувається спікер його штабу Дмитро Разумков. Говорить досить адекватно, але наскільки то все відповідає особистій позиції Зеленського – так і лишається загадкою. Це нагадує сусідню Росію, де Дмитро Пєсков часто озвучує позицію Путіна, а потім заявляє, що його не так зрозуміли. А ще більше це схоже на хлопчика для биття, який колись існував при кожному юному спадкоємці престолу і відповідав за всі його провини. Ховатися за чужу спину – далеко не найкраща риса для політика, яким безуспішно намагається стати Володимир Зеленський.

Петро Порошенко заявив двом десяткам запрошеним до нього блогерам, що готовий змінюватися, закликав створювати у соціальних мережах групи на свою підтримку. Наша публіка на слово вже нікому не вірить. Ми традиційно завжди хотіли найкращого і так само традиційно обирали найгірше з усього, що було можливе на даний момент. Настав час перервати цю сумну традицію.

Зеленський в чомусь страшенно нагадує Ющенка. Той теж ішов до влади на потужній хвилі народної любові (теж багато в чому ірраціональної), але так і не скористався великою довірою, швидко розтринькав її і перетворив своє правління на добу втрачених шансів. Вже зараз видно, що потенційне президентство Володимира Зеленського було би ще коротшим і бездарнішим. Усі, хто зараз його любить практично ні за що, буквально через місяць його би практично так само ні за що зненавиділи би. Ірраціональна любов – штука підступна, вона швидко перетворюється на свою протилежність. Майдан проти Зеленського був би надто кривавим, тож до нього краще не доводити.

Проте нині різні медійні обличчя висловлюються дуже в’яло, бо відразу постає питання: «А хто ти такий?!» Публіка хоче бачити і чути самих кандидатів. Стороння агітація вже практично ні на кого не впливає. Хоча в українській історії подібна ситуація далеко не нова. Коли після смерті Богдана Хмельницького його наступником став Виговський, багато тодішніх олігархів (старшин) вважали себе обійденими. Найрішучіший з них, Іван Сірко, забрав з Києво-Могилянського колегіуму юного Юрка Хмельницького, проголосив його гетьманом і пішов війною на попередника. Результатом того стала тридцятилітня Руїна і розчленування України між Москвою і Варшавою. Сценарій занадто відомий, щоб повторитися. Ніхто в Україні цього особливо не хоче. Хоча нинішні олігархи аж захлинаються від такої любої їм перспективи.

Петро Порошенко за п’ять років продемонстрував, що здатен регулярно і системно впливати на парламент, проводити необхідні закони, доводити до пуття започатковані реформи – і це вперше в нашій історії. Він має незаперечний авторитет на міжнародній арені, як би це не спростовували конкуренти. Не лізе за словом у кишеню, здатний швидко (упродовж доби) коригувати власні рішення. Перший в нашій історії президент, який членороздільно говорить без папірця, за якого в цьому сенсі не соромно перед сусідами. Володимир Зеленський з його хаотичним мовленням тут безнадійно програє.

Порошенко прогнозований навіть у своїх негативних рисах, натомість Зеленський – абсолютно ні, і щодня доводить це своєю кампанією. Не можна переносити своє неприйняття Порошенка на Україну в цілому і заносити над нею сокиру у вигляді не адекватного ситуації мовчуна. Поки претендент на папаху демонструє тільки самозакоханість, зверхнє ставлення до всього навколо і постулат «існує дві думки – моя і неправильна», при цьому «моя думка» ще й ретельно приховується. Навіть його прихильники визнають, що їхній кандидат не готовий до найвищої державної посади, проте вперто продовжують встромляти пальці до електричної розетки. Найгірше, що закликають до того й усіх нас.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено