Закарпатці хрестилися від привида. А правда виявилася страшнішою за примару
Ольга Михайлівна доживала віку в своїй хаті. Діти та онуки давно вже покинули це обійстя. Але вона все ще сама порала город, прала і готувала, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Тільки от рідні почали за неї хвилюватися. Бо старенька твердила, що в дворі вже багато разів бачила привида. То дах починає скрипіти, то тінь метнеться на веранді, то навіть ніби якісь кроки чує на подвір’ї. Рідня подумала, що жінка вже не сповна розуму. А це велика проблема. Бо як залишити таку людину без догляду?
Стали частіше приїжджати до Ольги Михайлівни. Часто ночували в неї. Але вже й вони почали розуміти, що тут коїться щось не дуже добре. Справі, не брехала старенька. То скрип почують. То якась тінь мигне і щезне.
Підсміювалися вони з цього приводу одне над одним. Та все ж кожен, хто в бабці пробув кілька днів, чув і бачив щось химерне. Вже й службу замовляли, й дім святили, і гріхи почали активно замолювати. Нічого не допомагало.
Час від часу привид нагадував про себе. Вже і все село про те дізналося. Стали люди хреститися, коли повз хату старої ходили.
А тайну розгадати вдалося тільки місцевого ковалю. Мав він кузню в полі. Повертався додому тільки пізно увечері. І побачив він якось цього привида – та ще й у всій його красі. А привидом виявився якийсь незнайомий бомж. Не мав, бідолашний, де жити. Тому й примостився на даху старенької.
Харчувався тим, що люди кидали собакам. Він уже вистежив, де в селі собак добре годують. Був дуже спритним. Бо то не така вже й легка справа – відібрати харч у собаки. А ще нишком раненько корову чиюсь міг здоїти. А от вже вночі тихенько забирався на дах старої.
Як він не намагався прослизнути непомітним, але деколи стара помічала його тінь надворі. Як не намагався безшумно спати на даху, але жива людина не може зовсім не ворушитися.
А люди, в свою чергу, не могли його знайти. Бо якщо рідні вдень і заглядали на дах, то бомжа там ще не було. А вночі боязко їм було дахом вештатися.
Спочатку рідні Ольги Михайлівни хотіли добряче його відлупцювати. Але потім вирішили, що людина не з добра отак живе. І запросили злізти з даху і завітати до хати. Виявилося, що це – дуже трудящий чоловік. І косити він вміє, і за худобою доглянути. А бомжем став, бо дружина викинула з хати. Чоловік дуже після того засумував. Став зовсім відлюдкуватим після такого стресу.
І от у старенької з’явився помічник. Він і курей розвів, і корову випасав, і гусей годував. Словом, розгорнулося на цьому дворі велике господарство. Закипіла робота. І більше не треба було рідні турбуватися про добробут Ольги Михайлівни – той Янко про все завжди подбав сам. І про дрова на зиму. І про те, щоб дім добре утеплити. І про те, щоб ринви не протікали. І про те, щоб нагодувати стареньку.
Та й сам став статним, гарним. А працював лише за харч та куток у хаті. Проте одружуватися вдруге так і не захотів.
Бабуся згодом все ж померла. Родичі хату продали – іншим людям. Разом з Янком. І нові господарі зовсім не пожалкували, що взяли хату з таким «доважком». Бо він так газдував там, що на обійсті завжди добре велося. Потім Янко знову змінив господарів. Бо колишні поїхали жити за кордон. І знову хату продали – разом з Янком.
Так ті люди його й поховали. Перед смертю прийшла до нього дружина. Дійшли таки до неї чутки, що Янко тут оселився. На той час вона вже поховала другого чоловіка. Кликала Янка жити до себе. Але Янко відкинув цю пропозицію. Не знати, чи така важка образа на дружину його їла, чи вважав, що розбитого горщика знову не зліпиш докупи – як би ти не старався. Так і дожив віку сам.
Але люди в селі дуже його любили. Та й господарі хати, в якій жив, теж. Навіть пам’ятник йому самі поставили. На лавочці біля того пам’ятника деколи можна помітити постать старої жінки. Це дружина йде плакати на його могилу. А може й розповідає йому про те життя, яке їм не довелося прожити разом.
Оксана КРАЇЛО, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
