Як закарпатський учений став свідком нападу на президента
Про це та багато іншого у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили з відомим українським винахідником, професором УжНУ, доктором хімічних наук Василем ГОМОНАЄМ.
– Ви викладали в Республіці Малі та Алжирі. Розкажіть про ці екзотичні країни. Що було цікавим, що запам’яталося найбільше, чи були курйози?
– У Алжирі умови ще більш-менш, а Малі – це дуже бідна африканська країна. Там ми відкрили університет, до мене приходив їхній президент декілька разів. Я зробив лабораторію. Коли наші всі викладачі привозили туди продукти, я привозив скло, трубки, сам паяв прилади, відкрив склодувну майстерню, де могли працювати самі студенти. Ми жили в їхній столиці. Університет був від ЮНЕСКО, нас працювало там десь 20 викладачів із різних країн, студентів навчалося десь 100. Тож на відкритті до нас прийшов президент. А я був з фотоапаратом, я з ним ходив усе життя, любив фотографувати. Тож нас вишикували. Я хотів Модибо Кейту сфотографувати, поставив фотоапарат на землю і нахилився, щоб його підняти. І раз лише чую – рука в мене хряснула. То охоронець подумав, що в мене вибухівка. Перевірив – і відпустив мене. Потім прийшов президент і подавав мені руку. Потім, пригадую, свято в них було. На площі десь 50 тисяч людей… всі стояли на колінах на Рамадан перед мечеттю. Я стояв позаду. Модибо Кейту саме мав прийти виступити перед прихожанами. Ми з дружиною вирішили подивитись. Раз лише один з тих людей схопився і кинувся на нього з ножем. Але охоронець зреагував оперативно і схопив його. На жаль, сфотографувати я не встиг. Дружині стало погано, поліцейські нас посадили в машину і запропонували повезти в поліклініку. Загалом там було цікаво, але небезпечно. У Малі я навіть студентів навчав фотографувати.
– Як там оплачувалася ваша робота?
– Зарплати в нас були високі, але на руки я отримував лише мізер із того. Скажімо, якщо в ті часи третій радник посольства отримував 350 доларів, то у мене в Малі була зарплата 8 тисяч на місяць. Але з цієї суми я мав усього 350 доларів. Усі інші гроші потрібно було віддавати на благо партії. В Алжирі зарплата була 13 тисяч доларів. Та з них я теж мав лише 1100-1200 доларів. Єдине, що я купив собі за ті гроші – це «Волгу», на якій їжджу досі.
