Закарпатець зрозумів, що то його донька, тільки тоді, коли побачив її помираючу
Моя подруга закохалася у Дмитра одразу ж, як його побачила на одній із наших вечірок. Здається, він відповідав їй взаємністю, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ»
Я часто після того вечора бачила їх разом. Але коли Оля сказала, що завагітніла, він одразу ж змінився на всі сто. Сказав, що це насправді не його дитина. І хай робить із нею, що хоче. І не треба його за ніс водити. З ним це не пройде!
Причиною такої поведінки була мама Дмитра. Вона накинула оком на іншу дівчину, яка могла б стати куди кращою нареченою для її сина, ніж Оля. Це була Рита. Рита мала дуже заможних батьків. Тато був директором банку, а мама постійно крутила якийсь бізнес. І це їй справді вдавалося.
От мама й намовила сина, що дитина в Олі – не від нього. Що вона бачила, як Оля цілується з якимсь хлопцем у машині. І назвала навіть прізвище цього хлопця. Дмитро знав його чудово. І почав люто ненавидіти. Так, цей хлопець був знайомий з Олею – він працював кур’єром у тій самій фірмі, де й Оля. Тому вони й справді могли крутити якийсь роман – за спиною Дмитра.
І потихеньку мама підвела сина до одруження з Ритою. Все складалося спочатку дуже добре. Молоді були не проти, та й батьки дівчини також. Вони бажали парі щастя, а багатство вони вже мали. І знали, що щастя за гроші не купиш. А коли Рита вдало вийде заміж, то вони вже її підтримають. Аби тільки їй трапилася порядна людина, яка не схоче нажитися на їхній дочці.
Все склалося так, як мріялося матері – Дмитро одружився на Риті і вони стали жити в одному із затишних і дуже дорогих будинків на околиці міста. І жодного разу син так і не згадав про Олю.Минули роки. В нього вже й самого народилися діти. Але подружнє життя чомусь не складалося. Ніби й сварок не було. Але Дмитро не знав, куди себе подіти. Його охоплювала все більша нудьга.
Аж ось почув, що дитина Олі – в реанімації. Про це вже знало все місто, бо всюди були розміщені оголошення, що дівчинці потрібна кров – і терміново. Справа йде на дні, а може навіть і на години.
Дмитро і сам незчувся, як став збиратися в лікарню. Він навіть не сказав дружині, куди їде. Натиснув на газ. Рвучко загальмував біля самої лікарні. Влетів у палату. Дівчинка якраз лежала на ліжку. Коли він опинився в палаті, вона сумно подивилася на нього своїми великими карими очима. Його очима!
А коли дівчинці стали робити крапельницю, він побачив біля ліктя велику родиму пляму – таку саму, як у нього. Його серце ледь не розкололося від болю. Його донечка, яку він так зверхньо колись кинув, зараз помирає.
На щастя, його кров все ж таки згодилася дитині. На диво, вона почала дуже повільно одужувати. Не так швидко, як цього б хотілося. Бо бувало, що раптом після покращення знову наступала криза.
Він нарешті все ж зізнався дівчинці, що він – її батько. І своїй дружині все розказав – як є.
– Якщо хочеш, можеш іти до них, – з болем у голосі промовила Рита. – Я все розумію. І не засуджую тебе.
Дмитро розумів, що вона ні в чому не винна. Ні в чому не винні і його діти. Може, він би і зважився все кинути і повернутися до Олі. Але вона якраз навідріз відмовилася. Хоча більше після цього й не одружувалася. Витягувала доньку сама. Навіть без його аліментів. Не хотіла псувати його красиве життя.
Зараз Дмитро часто зустрічається з донькою. Приносить їй подарунки. Цікавиться, як у неї справи. Більше того, він познайомив її зі свої дітьми. Рита теж не проти такої дружби, за що він їй безмежно вдячний.
Проте якогось цілісного щастя скласти докупи нікому з них так і вдалося. Всі страждають, хоча ніби й не хочуть завдавати один одному болю.
Марія ОЛЕКСИК, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
