Чоловік пограбував дружину просто на роботі. Вона плакала: «Хіба ти не знаєш, яка в мене мізерна зарплата?»
У Яни несамовито боліло плече. Навіть якщо б вона хотіла, не могла підвестися. Олег так шпурнув нею на підлогу, що здавалося, ніби все всередині обірвалося, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Він вимагав грошей. Казав, що якісь покидьки хочуть його вбити, тому що він їм заборгував. Яна плакала:
– Ти ж хіба не знаєш, яка в мене мізерна зарплата? А нашій Тані потрібні нове пальто та черевички!
Таня була їхньою спільною дочкою. Але спільного життя у них так і не склалося. Олег приходив час від часу до Яни – так, ніби нічого не сталося. Ніби він не був відсутній напередодні кілька місяців. Він бачив, що Яна не має нового чоловіка, тому вважав, що безперешкодно може вриватися в її життя. Навіть якщо вона зачиняла перед ним двері. Тоді він починав бити у двері чобітьми. Знав, що жінка буде соромитися сусідів і нарешті таки знову впустить його до квартири.
Донечка взагалі не сприймала його за батька і плакала, коли він з’являвся. Він деколи хотів бути добрим і навіть простягав Тані цукерки – як якомусь цуцикові. Це були дешеві цукерки – і завжди тільки якихось 100 грамів. Вона з дочкою з полегшенням зітхала, коли Олег нарешті таки покидав їхню маленьку квартиру.
Але тепер Олег чомусь подумав, що Яна поведеться на сльозливу історію і якимсь дивом роздобуде йому гроші. Яна працювала у пральні. Власник поставив у цьому приміщенні 4 пральні машини. Місце було досить прибуткове, бо ж поруч було багато турбаз. Господар довіряв Яні, оскільки вона за 4 роки жодного разу його не підвела. І забирав гроші тільки раз на тиждень. Тим більше що за цією пральнею стежила ще і його камера, яка працювала на електриці. Але останнім часом електрику часто вимикали. І якраз завтра за грошима мав приїхати хазяїн.
У Ані похололо в грудях, коли зрозуміла, що Олег вже порпається у касі. Він все це добре обдумав. Чудово знав, що хазяїн приїде саме завтра. Отже, в касі назбиралося вже досить багато грошей. Знав, що в цей час вимикається електрика і камера його не зафіксує. Крадькома чекав, коли зайде сюди клієнт і розрахується. І в той час, коли каса була відчинена, збив її з ніг.
– Ми ж із Танею пропадемо без цієї роботи! – волала Яна. – Ти ніколи нам не допомагав. У тебе ж є дочка!
Але на ці слова Олег тільки хижо усміхнувся. Він не гаяв часу. Зсипав гроші в поліетиленовий мішок, цей мішок засунув у кульок і зник. Пральня була на околиці міста. Тут був майже пустир. Далі починалися тільки людські городи, на які рідко хто навідувався. Якщо б тільки Яна розповіла про все хазяїну! Він би їй, може, і повірив. Але вона чомусь надумала, що їй треба тікати. Батьки в неї пиячили, жили в старій розваленій хаті. Яна з жахом думала про те, що вона колись туди знову повернеться. Тому одразу відкинула цей варіант.
Звідки їй було знати, що хазяїн не заявив про неї у міліцію і що якась сім’я пенсіонерів бачила випадково, як Олег побив Яну і як чкурнув із грошима. Саме ці старенькі і розповіли хазяїну про те, що сталося. А той вирішив шукати Яну і якось їй допомогти. А вона не тільки відчувала, що її шукають, а й бачила кілька разів хазяїна здалеку. Злякалася, що той женеться за нею. І знову й знову вислизала з рук – із дитиною кидалася на першу ж електричку, їхала в нове місто. Аж поки одна старенька бабуся не прихистила їх із донькою у своїй такій самій старій хаті. А коли Яна трохи прийшла до тями, все розповіла тій добрій літній жінці.
Одного разу старенька сказала, що хоче відвідати могили рідних – у іншій області. Яна злякалася і боялася її відпускати. Але стара дуже просилася, тож Яна мусила погодитися. Насправді бабуся знала, що важко захворіла і що залишилося їй недовго ряст топтати. І справді поїхала в своє рідне село, де ще жила її молодша сестра, яка вже була вдовицею. Там вона невдовзі і померла. На хату старенької ніхто не лакомився. Бо жила вона в глухому селі. Та й хатка та була старенька.
Після смерті своєї спасительки Яна дізналася, що хату та записала на неї. А невдовзі до неї приїхав хазяїн пральні, де вона працювала, разом з дружиною та дорослими синами. Виявляється, бабуся недарма вивідала в неї адресу – написала йому про все, що знала про Яну.
У Яни ноги підкосилися, коли вона побачила його. Але той усміхнено розмахував руками. Скоро всі сиділи за обіднім столом і роздумували, як Яні жити далі. Вирішили, що допоможуть їй відремонтувати хату, полагодять тин, заведуть до хати газ. І почнеться для Яни нове життя.
Так і сталося. Тепер ця хата гарно побілена, з новим комином, з пофаробованим парканом тішить зір кожного перехожого. А от Олега шукати Яна так більше і не стала. Бо він сюди може заглянути, щоб зруйнувати їй життя. А життя Яні якраз почало дуже подобатися.
Юлія ШЕКМАР, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
