Про що говорять партійні списки найвідоміших політичних сил
Огляд від журналу Новое время
Ціла низка політичних сил робитиме акцент на тому, що їхній лідер — претендент на прем’єрство
Враження від партійних списків змішане. У списках «Слуги народу» — справді нові обличчя, пов’язані з командою Зеленського за родом громадської діяльності або бізнесу. Це нові професіонали з різних сфер — від IT-бізнесу до архітектури. Серед них навіть є ті, хто не голосував за Зеленського на президентських виборах і ставився до нього скептично.
Крім лібералів, активістів і представників середнього класу, там також є люди з «ватяними» поглядами, і вони вочевидь викличуть критику. Наприклад, Дмитро Співак — активний пропагандист на NewsOne, пов’язаний із Зеленським та його з командою через КВН. Цікаво, як у партії відреагують на критику на адресу таких персонажів, та чи спрацює процедура постпраймеріз, яку обіцяли у Зеленського.
Різноманітний список партії відповідає образу самого Зеленського, у якого наявне і бажання якось домовитися з Росією, і водночас активні патріотичні переконання. Але якщо зараз така еклектичність ніяк не зіграє проти рейтингу партії, то згодом може стати проблемою. Саме неоднорідність списку може призвести до протиріч усередині самої фракції. Як пожартував один мій колега, одні будуть ходити на прайди, а інші — захищати пам’ятник Жукову.
Схоже, найприємніше враження залишає список Вакарчука. І він відповідає його власному іміджу. Тут відчувається системність, спільна ідеологічна позиція, але також і мінус. Сильних гравців, потенційної фігури на посаду прем’єр-міністра не видно. За умови достатньої активності «Голос» може обійти партію Порошенка — потенціал є. Вони також можуть частково поборотися і за виборців Зеленського.
Ребрендинг БПП — це крок у правильному напрямку, хоча сам собою він нових голосів не принесе. «Європейська солідарність» Порошенка продовжує світоглядну позицію попереднього року — войовничий, політизований і проєвропейський патріотизм. І вони дуже заточені на війну із Зеленським: вся войовничість йде в його тролінг. Але замість займатися не війною — лізти на барикади за Європу, важливіше зайнятися буденною конструктивною роботою, з чим у нас завжди проблеми.
Що стосується Опоблоку і Опозиційної платформи «За життя», я лише б звернув увагу на те, що там вже немає групи Льовочкіна-Фірташа. Залишилася тільки група Льовочкіна, яка знову залишається в цьому шлюбі з розрахунку з іншою бізнес-політичною групою — групою Медведчука. Тепер правильно говорити група Бойка-Льовочкіна, де перший — фронтмен і рейтингоносець, а другий — тіньовий лідер. Сам Медведчук об’єднує все: є як тіньовим, так і реальним лідером. Рейтинги у них непогані, але кілька відсотків можуть втратити через «поганих мерів» — точніше, новоутворення «Довіряй справам» одіозних політиків Кернеса і Труханова.
Одна з цікавих тенденцій цих виборів — співпраця і приховані блоки. Малорейтингові політики чи партії приєднуються до рейтингових лідерів і політичних сил. Це можна побачити на прикладі Опоплатформи — вони б могли піти окремо, але об’єдналися на користь обох політичних сил.
У Тимошенко відбулося щось схоже. Вона, як і раніше, лідер своєї партії, але тепер до неї приєдналися союзники з відносно невисоким рейтингом — Тарута і Наливайченко. Вони підтримували її як до президентських виборів, так і під час них. Тут і вдячність, і прагматичний розрахунок по обидва боки.
Ціла низка політичних сил також робитиме акцент на тому, що їхній лідер — претендент на прем’єрство. Це чітко задекларувала Тимошенко, такі ж амбіції має і група інших політиків — Гройсман, Порошенко, Смешко.
Вже зараз — раніше такого не було — низка політичних сил заявляє про те, з ким вони можуть об’єднатися в коаліцію. Тут все вибудовується без особливих сюрпризів. Якщо у «Слуги народу» рейтинги залишаться на рівні 40%, їм буде достатньо однієї партії, або мажоритарників. У ролі партнерів по коаліції вони готові бачити «Голос»: у них дуже багато спільного, особливо з економічного блоку і ліберальних поглядів. У співпраці з Тимошенко каменем спотикання може стати те, що Юлія Володимирівна буде претендувати на прем’єрство, а «Слуга народу», найімовірніше, захоче висувати свого кандидата.
