Що закарпатська грум-баба Анця хотіла зробити з Винником

[Total: 0    Average: 0/5]

Стукнула бабі Анці моча в голову. Розказала їй молода сусідка, що чоловік із нею у ліжку витворяє, а стара й позаздрила. Захотілося їй молодість згадати, спокусити свого діда, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Марішку му оту солодку, – почала злитись вона. – Пак іся Жовфія вся іскуственна. Губи юй надули, ги кой син колесо на біціглях напомповує, цьицьки юй наростили, як Верки Сєрдючки, кой си шарики за пазуху тиче, кліпки приточили, ги кой заплатки до штрімфлю.  А я… я така вся натуральна! У мене цьицьки уд природи великі, та й не лем они… а і гузиця така, што є за што потискати, ущипнути, даже укусити… на два сідєнія у маршрутці… і очи си нігда не малюю, у мене краса своя… уд Бога… а муй дідо, грум би го побив небесний, ото всьо не замічає. Зашто я си такого бімбова найшла. Чим пушов на пінзію, спит у окремуй комнаті. Храпит так, што до сусіду го чути, а кой перне, та чибря ся в серванті трясе, погари цоркают, а кой голодний та так кричит, ги би мачку дерли».

Стара мало не розплакалась.

«А кой молодий був, добрий був фаттю. Тискав ня пуд дубом та такі ми файні слова говорив. Казав: «Анцьо моя мила, ти моя косиця, звізда ясна!». Голубом ня називав, а тепер воронов… Чим ся по персатах клепачом дуркне, усе бубонит, што ото я накаркала. А я го лем попереджаю все, што най позерат, куди б’є. Колись ми казав, што я, ги сарна хащова, а тепер, што жру, ги свиня, і што тушнам, ги корова. А што пашу як кунь ото ун не видит. Не благодарний».

Нахлинули на бабу Анцю важкі думки.

Прийшла додому від сусідки, а дід гоститься з кумом.

«Чи чувись, я читав у «Неділі», што прикрили в області склад із тими… як їх… лівими… забувим, як ся звут», – заінтриговано про щось говорив дід.

«Із цігаретликами?» – уточнив кум.

«Та де! – махнув рукою старий.

«Із алкогольними напитками?»

«Нєт».

«Пак із чим товди? З наркотиками?» – зацікавлено розпитував Петро.

«Із таблетками!» – нарешті пригадав старий!

«Ачий із віагров?» – радісно вирвалося від баби Анці, прихід якої ніхто й не помітив.

«Кому што, а моюй жоні лем єдно в голові!» – розсміявся старий.

«Но… што ти казати. Голоднуй кумі хліб на умі. Ото тебе, Цилю, хвалит!» – заступився кум за стару. – А што, Анцьо, не справляться із обязанностями твуй чоловік? Пак голосися, аж ти треба помогти на біді! Я все готовий! Або сама му поможи! Купи му таблетку!»

«Вот! Вот! Вспомнивим! Із подпольними таблетками! – заплескав дід у долоні. – Не знаю, кому і де їх хотіли продавати, но ми ся пак чудуєме, што ліки не помагают. Видиш, до чого ся наші люди додумают».

Баба Анця побачила, що дідові до неї немає справи, йому б попліткувати… І вирішила вона і справді вдатись до радикальних дій, аби звабити його.

Пішла в аптеку, купила віагру і підсипала дідові увечері. А собі взяла чупачупс, почала губи розробляти в передчутті гарячої ночі.

Одягнула стара напівпрозорий халат, сіла на диван і облизує льодяник. А старий тим часом миється і миється у ванній, не йде і не йде. Баба вже і сяк, і так його кличе, а діда все нема і нема.

«Пак Цильку! Ти там што шкуру з ся змити на нуч рішив, чи зверись ї вобще, ги гад, і чекаш, кой нова уросте? Пой уже, бо штось ти вказати хочу!» – спокусливим голосом почала кликати його.

Але дід навіть не відгукувався.

«Чоловіче! Ти там случайно не вмер?» – через півгодини не на жарт розхвилювалася баба. Але голосу старого чути не було.

Спробувала баба Анця зайти у ванну, але двері були зачиненими. Перелякавшись, покликала вона сина, щоб вибив їх.

Від побаченого у ванній баба взагалі втратила дар мови. Дід голий лежав на підлозі і спав.

«Добре што хоть коньки не удвер. Дише… значит, живий, ото головноє. Небай аж лежит, як хрест. Майже лем трєзвому мож оті таблетки пити, а ун із кумом ся перед тим добре погостив, вот і заспав. Айбо зашто голий… нич не розумію».

Закотила баба рукави на своєму сексуальному халаті, взяла старого за ноги і перетягнула на ліжко у сусідню кімнату. Сама ж сердита пішла спати до себе.

Вранці прокинулася… подивилась у вікно – очам своїм не повірила. Усі грядки покопані.

«Есе што, Миколай сиї ночи ходив? Такий ми подарок учинив… типир ми не треба буде поперек гнути. Очам си не вірю. А може я ще сплю?» – почала сама до себе говорити баба.

Вийшла вона на двір, аби переконатись, чи це їй не привиділося.

Дивиться, а з хліва дід іде.

«Жоно моя золота. Ти ся пробудила. А я тя рішив нині порадовати. Я вже і крумплі покопав, і огурки попуд’язовав, і прополовим цибулю, і кури, корову, пса та мачок нагодовавим. І тебе їда на столі вже чекат» – якось зовсім лагідно промовив старий.

Від несподіванки стара аж хреститися почала:

«Маріє Божа! Та як на тя ота віагра подіяла? А мені тепер што чинити. Апетит учорамси думками нагнала такий, што аж голова ня болит».

«А я так добре спав, ги молодий. І такі ми ся файні сни снили, што ти си даже не преставляш! Снилося ся, што я Ольгу Полякову на сіно завалив та м’яцкаю ї там, цюлюю і она ми шепче: «Вася, дарагой, я твая. Дєлай са мной всьо, што хочеш!»

Стару від таких слів аж перекривило.

«Нєвоя би тя взяла із дідом. Тобі што Полякова ся любит?»

«Анцьо! Пак я живий чоловік. Кому она ся не любит? Зазвідай любого в селі».

«А я думала, што ти ізо мнов нуч проведеш, а тобі других… май молодих треба! – почала злитися ще більше стара. – Но та най ти товди Полякова і їсти варит, і райбає, і носки вонячі за тобов у комнаті збират, які каждий вичур розмітуєш усяди».

Розпсихувалася вона і пішла топтати кабачки, зривати огірки, баклажани…

«Оби ми дурні думки в голову не йшли. Треба всьо унічтожити, як врага народа! І моркву більше нігда садити не буду. І більше банан у рот не возьму. Пропав би з дідом. Чорти би го заморили. Йому артистку треба. На звізду ся злакомив! Пай айно… она май худа уд мене… і волося в неї май довгоє… айбо в мене завто опит май добрий. Я всякоє виділа у жизні. А она што… концерти, розвлєченія… А… нашто себе обманьовати. Она всьий світ виділа… А я што… грядки, базар, худобу і свого діда… п’яного по через динь. Фрас би го взяв із пердуном. Яку жону захотів! А я ся так старала, што пусратимся мала, оби го соблазнити. Моглам го чекати. А ун і не думав до ня йти. Но най му тепер віагру Полякова купує. Із мене доста. Я си ліпше любаса найду, який ня ціновати буде, Європу ми вкаже, по ресторанах і курортах возити ня буде. Но чекай, діду… аж ти сяк, і я буду не така дурна, як раньше».

Зібралася баба Анця, одягнулася, зробила зачіску і відправилась на маршрутку коханця шукати.

Проходячи повз сільський стадіон побачила фізкультурника, молодого вчителя, що підтягувався на турніку у одних трусах. Подивилась на нього і в голові закрутилося.

«Йой… щез би з Митром. Який хлоп файний. Аж ня в жар мече, кой го вижу. Айбо не треба ми нікого з мого села. Ще пак люди узнают, будут казати, штом курва. Ліпше си у вароші когось найти», – вирішила вона.

Пішла баба Анця далі і раз лише чує, хтось за нею кричить. Повернулася, а то кум Петро… той самий, що пив перед тим із дідом.

«Кумочко! Чекай! Ти зашто не казала, што на біді ти помогти треба. Знаєш, як у нас на Закарпатті кажут? Ото кума – не кума, што пуд кумом не була!»

«Іди Петре на зламані голови! – З тобов би штось малам, та вся область би знала, у тебе язик ги помело. Жони тулько не пліткуют, як ти», – відмахнулася баба від нього.

«Та не говори много. Пой до мене. Маріка якраз у варош поїхала. Аж нич не хочеш, хоть по пудеци уп’єме!» – запропонував Петро.

«А чого би і нєт!» – вирішила стара. Дідови з тобов пити мож… та йду і я ся з горя нап’ю. Ідім, куме!»

Насправді їй дуже хотілося гарячих обіймів, чоловічої ласки, але, щоб помститися старому, вирішила скористатися можливістю напитися з Петром.

«Знаєш, куме. Мені дійсно атом ударив у голову. Учора так чекалам діда… Труси в ня мокрі були такі, што треба було їх викручувати… таким спотіла уд нерву. Ходити не моглам. Ноги в ня ся згинали у другий бук. А ун заспав у ваннуй, а рано заявив, што му ся Полякова любит!»

«Анцьо! І мені ся она любит. А што там такого?» – здивувався Петро.

Бабі Анці це не сподобалося.

«Усі ви однакові! Кулько би вам жона не угождала, вас вічно на чужих тягне. Не буду я з тобов пити. І ні з ким не буду» – розсердилась вона, розвернулась і попрямувала додому.

«Нікого ми не треба! Май мало зубної болі в серці в ня буде! Іду си ліпше до хижі… уп’ю літер студеної води з колодязя, ляжу та усплюся. Може Винник ми ся приснит! Ун як-не-як секс-символ України і всім ся жонам любит».

zakarpatpost.net

Comments are closed.