Чому закарпатські чиновники такі малоефективні
Покладання квітів та вінків, фотосесії, перерізання червоних стрічок – ось чим здебільшого
займаються місцеві високопосадовці
Кожному з нас хочеться жити в краї, що розвивається, процвітає, де приємно і затишно, куди можна запросити гостей. Адже закарпатці – люди як-не-як дуже гостинні. Туристам у нас радіють по-особливому. Шкода тільки, що їх у області не так уже й багато. Але чому? Чому й самі закарпатці змушені не насолоджуватися унікальною природою вдома та працювати на благо рідного краю, а заробляти гроші на чужині далеко від рідних та друзів?
Головною проблемою всі в один голос називають дороги. Інша, як багато хто переконаний, полягає у бездіяльності чиновників. Тож що вони не допрацьовують задля того, аби наша область стала справжньою українською Швейцарією? Чи справді більшість із них цікавить добробут нашого краю? Відповіді на всі ці питання й шукала газета «Неділя Закарпатські новини».
Ужгород
Почнемо з Ужгорода. Це ж головне місто області, тому туристів тут, хто б що не казав, а таки найбільше. Але чи все в нас ідеально? На жаль, ні.
Наприклад, зовсім не приваблює погляди «Корона» у центрі міста. Багаторічний довгобуд, обтягнутий страшним тентом, зараз взагалі простоює. Власники пересварилися, але від цього ужгородцям не краще, бо роботи взагалі призупинено. А поруч із будівлею площа Театральна-Фенцика (разом з філармонією), яка є серцем міста, але теж уже давно потребує ремонту. Корзо з викривленою бруківкою і поламаними від віку решітками для зливневої каналізації не просто виглядає потворно, але й стає причиною нещасть. Через отвори часто травмуються перехожі. Особливо діти.
Так само «Україна» на площі Кирила і Мефодія, яка мала стати сучасним торгово-розважальним комплексом, завмерла у часі. Нещодавно звідти вивезли кран, що свідчить про те, що найближчим часом будівництво, скоріш за все, не відновиться. А сама площа зараз не просто в жахливому, а в катастрофічному стані. Тротуарна плитка розбита, на клумбах такі зарості, що в них живуть щури.
Звісно, обидва об’єкти приватні. Мерія змусити власників щось робити не в змозі, але в компетенції влади звернутися до господарів. І якщо вони не мають коштів для того, аби привести споруди та прилеглу територію (як передбачалося в угоді раніше) до ладу, то можна знайти інші важелі впливу на них, зокрема, юридично спонукати перепродати ці об’єкти. Адже є люди, які б завершили багатостраждальне будівництво і подарували місту чудові сучасні споруди.
Інше питання – відеонагляд. Щороку на нього виділяються великі гроші, а коли приходить біда, стає очевидно, що вони викидаються на вітер. Згадаймо, скільки лавиць, дерев поламали в Ужгороді, скільки разів розбивали фотозону «Я люблю Ужгород»! І при цьому винних жодного разу не знайшли і не покарали. Камери поганої якості. Розставлені не там, де треба. Тоді виникає питання. Для чого на їхнє утримання взагалі виділяти якісь кошти? Вони що… для краси? Елемент декору?
Місту потрібна сучасна система старт-сіті. У багатьох не лише обласних, але й райцентрах України наразі впроваджуються програми «Безпечне місто», де весь відеонагляд закуповується за грантові кошти. Ці міста виграли конкурси, які проводить ЄС. Перераховувати всі населені пункти немає потреби, бо їх дуже багато.
У нас же дуже люблять хвалитися містами-побратимами. І це стосується не лише Ужгорода, але й інших закарпатських міст. Тож для чого нам міста-побратими в Угорщині, Чехії, Польщі, Словаччині, Німеччині, якщо вся суть співпраці полягає у поїздках наших чиновників у Європу і спільному фотографуванні з партнерами? Що дала ця співпраця для блага міста? Скільки проектів з іноземними інвестиціями було реалізовано? Принаймні таких, аби громада відчула їхню користь?
Важко назвати хоча б один. А для прикладу, навіть маленький Хуст свого часу виграв чесько-польський грант на придбання міської сцени та реконструкцію парку відпочинку. В Ужгорода ж можливостей набагато більше.
Утім чиновникам лінь писати проекти. А може вони просто не вміють це робити? Хоча навчитись можна всього, було б бажання. І не просто можна, а необхідно, бо містяни мають бачити реальну роботу тих, хто представляє їхні інтереси.
Тож на втілення в життя цікавих ідей інвесторів знайти можна. Крім того, грантові конкурси проводяться постійно.
Але в нас більше люблять відгороджуватися від справ відмовками, що немає грошей. Це – неправда. Гроші є, а якщо навіть немає, їх повинен уміти знайти успішний керівник.
Ужгород потрібно розвивати. І стосується це передусім влади. Добре, що зробили набережну, добре, що приводять до ладу Петефі. Але таким має бути весь Ужгород. Ні, він давно мав бути таким. І якщо чинна міська влада для цього справді докладає зусиль, то всі попередні здебільшого займалися лише популізмом і більш майже нічого не робили.
Обласна рада
Хто-хто, а обласні депутати є справжнісінькими рекордсменами! Ні, не в кількості прийнятих для розвитку регіону успішних рішень, а за чисельністю звернень до Уряду та Кабінету Міністрів.
Наші місцеві слуги народу дуже люблять листуватися. Видно, соцмереж для цього їм мало, тож вони придумують різні інші способи звернутися до вищого за себе керівництва. Утім спроби їхні часто дуже недолугі і навіть смішні.
От, для прикладу, нещодавно депутати Закарпатської обласної ради ухвалили звернення до Зеленського з проханням направити «Закон про функціонування української мови як державної» до Конституційного суду.
Просто не вкладається у здоровий глузд їхня поведінка. Ніби вони живуть на іншій планеті, а не в Україні. Невже вони працюють проти свого ж народу, проти держави, у якій живуть?
«Це звернення до президента Володимира Зеленського, щоб він розглянув можливість направлення закону про функціонування української мови як державної до Конституційного суду. Чому? Тому що є думка, що цим законом звужуються права нацменшин, а Конституцією це прямо заборонено. Якщо Конституційний суд вирішить, що це правильно, ми не будемо мати ніяких зауважень», – прокоментував це звернення голова облради.
А ще закарпатські депутати також не так давно зверталися до уряду Росії з проханням звільнити моряків, що теж виглядає дуже смішно. Невже вони думають, що якщо Путін не послухав главу Європейських держав, то для нього буде важливою думка депутатів із далекого для нього Закарпаття.
Ганебним також виглядало прохання до «Укрзалізниці» про запуск до Ужгорода Інтерсіті. Адже на два місяці раніше таке звернення адресували керівництву львів’яни. Чому, цікаво, мешканці сусідньої області турбуються про закарпатців більше, ніж наші рідні депутати.
Також вони неодноразово зверталися до Гройсмана з проханням дати грошей на ремонт доріг.
Але правильно просити – це мистецтво, а цього робити, очевидно, вони таки не вміють. Бо якщо просять правильно, а не перетворюються на прохачів милостині, то прохання виконують. Як, наприклад, на Львівщині, де обласні депутати та парламентарі діють чітко, злагоджено, ефективно, що видно з результатів.
Наші ж усю свою каденцію майже лише те й роблять, що просять та листуються. А чому, цікаво, вони не направили ні президенту, ні уряду жодного звернення з проханням зупинити вирубку лісів? А чому не просили продовжити протипаводкову програму і відновити фінансування на будівництво дамб, знаючи, що наш край весь час підтоплює?
Крім того, доволі застаріло виконують свої обов’язки їхні прес-служби, які, складається враження, працюють проти своїх керівників, розсилаючи ЗМІ повідомлення, у яких просто нахвалюється влада. Такі тексти не привертають увагу читачів, а навпаки – відштовхують їх від газети чи сайту.
Та й загалом, як обласних, так і районних, міських, сільських депутатів у нас дуже багато… як і парламентарів. І їхню кількість давно пора скоротити…. Тим більше що користі від більшості, як кажуть, як із козла молока.
Закарпатська ОДА
Чиновницький апарат надто роздутий, а ціла армія держслужбовців приходить на роботу просто, щоб попити каву та поставити автограф на якихось документах. А скільки маємо бездарних керівників, яких потрібно негайно звільняти, а не преміювати, як це часто в нас робиться.
Згадаймо хоча в одного з керівників відділів ОДА, який збив на Петефі в Ужгороді ліхтарний стовп, а невдовзі Москаль нагородив його подякою від Гройсмана. Це було не просто смішно, а викликало в соцмережах хвилю обурення.
Загалом апарат ОДА може представляти набагато менше чиновників. Їх цілком достатньо для того, щоб виконувати основні функції… і отримувати фантастичні зарплати. Адже зарплати у представників закарпатської влади, як видно з електронних декларацій, порівняно з іншими регіонами України шокуючі. Хоча область є дотаційною. Таких зарплат немає навіть у регіонах, що успішно розвиваються, де працюють багато підприємств.
Загалом зараз пропонується ввести для держслужбовців не просто електронне декларування статків, але й оцінювати їхню ефективність роботи. І це правильно. Бо якщо людина не приносить для області реальної користі, то її потрібно негайно звільняти і замінювати іншою – такою, яка спроможна працювати якісно, на благо та процвітання краю. Для цього вже навіть створено програму – мобільний додаток, що дозволить оцінювати ефективність чиновників і їхню схильність до корупції. Про це, зокрема, йшлося на бізнес-форумі, і свідком цього став і журналіст газети «Неділя Закарпатські новини». Поки що додаток не запрацював, адже над базою даних треба попрацювати далеко не один день. У всякому разі така новація може виявитися цікавою та дієвою.
Адже зараз однією з головних місій наших чиновників є покладання квітів та свічок до пам’ятників на державні свята, перерізання червоних стрічок, як було за радянських часів, і… звісно ж… фотосесії перед камерами та фотоапаратами у кабінетах та біля тих же скульптур, що серед населення викликає лише огиду.
До речі, про пам’ятники. Екс-очільник Закарпаття Геннадій Москаль дуже любив «фестивалити». Він відвідував майже всі народні гуляння в області, намагався бути у вирі подій. Але при цьому мало що зробив для того, щоб ці фестивалі стали популярними у всій Україні, аби до нас їхали туристи (це стосується і його всіх попередників). Також він перешкоджав процесу об’єднання громад – в результаті у нас найменше в Україні ОТГ. Хоча були в нього і здобутки, бо його гострого слівця всі боялися, він умів організувати роботу довкола себе. Але про добрі справи закарпатці вже почали забувати і наразі найчастіше про Москаля згадують «незлим тихим словом», пригадуючи йому дружбу з лісниками та масштаби вирубок, лобіювання інтересів забудовників полонини Боржава вітряками, Свидовець та бездоріжжя… через яке в області не раз перекривали дороги.
Крім того, залишив він по собі ганебного бронзового монстра на набережній в Ужгороді, що є найжахливішим пам’ятником Голодомору в Україні за космічну суму – 4,5 мільйона гривень державних коштів.
І зараз ужгородці ніяк не можуть позбутись цього чудовиська, хоча вже два рази голосували за його перенесення.
Тож хіба такі дії влади можна назвати ефективними?
Час нарешті закарпатцям змінювати свідомість, час вимагати від влади та депутатів і чиновників реальних кроків задля блага нашого краю. Тим більше що незабаром вибори – кандидати обіцятимуть золоті гори та молочні ріки. Тож головне – обирати справді тих, хто працюватиме на користь громади.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
