Після шостого викидня зовсім зневірилась, об’їздила всіх закарпатських та навіть закордонних медиків
Сім’я вирушила в Берегово просити біля ікони в Божої Матері здоров’я ще не народженим діточкам
Так уже на Закарпатті повелося, що кажуть, що хата без дітей – пустка і в кожній нормальній родині має їх бути щонайменше двоє, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Цей стереотип настільки вкоренився в головах людей, що жінки після заміжжя не знаходять собі спокою, поки не виконають свій подружній обов’язок – не народять сина і доньку. Якщо немає сина, то бодай двох дочок або синів… Хтось навіть на цьому не зупиняється і продовжує рід людський, поки є сили і… здоров’я.
Юлія жила в Хустському районі у родині, де в церкву потрібно було ходити щонеділі. Батьки просто змушували доньку одягати на голову хустку і відправлятись на службу. Не завжди це подобалося дівчині, але вона покірно виконувала волю дорослих, бо, як її навчили, хто не шанує батька і матір, той великий грішник і горітиме в пеклі.
Коли дівчині було 18 років, батьки підшукали їй нареченого і видали заміж, навіть не питаючи, чи вона любить його. Але Микола виявився на диво хорошим, лагідним і поважав дружину. Він гарно заробляв, кілька разів їздив у Чехію на заробітки, а потім відкрив у селі магазин автозапчастин. Справа пішла добре, а вже невдовзі чоловікові спало на думку відкрити ще один магазин в Ужгороді. І там все пішло як по маслу, тож дуже швидко родина купила квартиру і перебралася до обласного центру.
Жили Юлія з Миколою дуже добре. Прямо душа в душу. Жінка розуміла, що кращого супутника життя вона б, напевно, ніколи й не знайшла. Одна біда – не було у родини дітей. А ще й батьки обох постійно приїжджали в гості і питали: «Коли онуків нам подаруйте? Я хочу з діточками бавитись? Що, у 50 років народжувати плануєте?»
Це було ніби сіллю на душевну рану Юлії. Вагітніти вона вагітніла, але щоразу втрачала дитину. Після шостого викидня зовсім зневірилась, об’їздила всіх закарпатських, київських та навіть чеських та угорських медиків. Але вони тільки розводили руками… ніби все зі здоров’ям було й добре, а от виносити малюка Юлія не могла.
Врешті-решт одна лікарка з обласної лікарні порадила молодій жінці поїхати в Берегово, мовляв там є мироточива ікона Христа Спасителя «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я вас заспокою», помолившись біля якої можна попросити собі будь-що.
Юлія згадала, як у дитинстві щиро просила в Бога у церкві всім здоров’я, як ходила на хресну дорогу, як їздила до святих місць і ніби перед її очима все проясніло… Вона твердо повірила, що це – її шанс на те, аби відчути радість материнства.
Так вона і зробила. Уже на наступні вихідні разом із чоловіком навідалася до церкви, а після служби стала навколішки та помолилася біля святині. Але дива не трапилось. Тож через місяць вона навідалася до храму знову. Аж після третього візиту жінка зрозуміла, що вагітна. Тепер головне для неї було виносити дитя.
Під час ультразвукового обстеження вона дізналася ще одну несподівану новину – у неї двійня. Більшість часу жінка проводила у ліжку, бо боялася викидня і лише на п’ятому місяці, коли її прихопило серце, знову пішла до лікарні.
І тут її приголомшило почуте. Лікарка порадила Юлії зробити аборт… бо обидва плоди, мовляв, розвиваються неправильно і діти можуть народитися з фізичними та психічними вадами. Ця фраза прозвучала як грім серед ясного неба. Така очікувана вагітність і такий страшний, як на Юлію, крок не могли поєднатися в її голові. Вона вирішила перевіритися ще в одного лікаря. Але він також підтвердив діагноз.
Як жінка дійшла додому – не пам’ятає. Сльози заливали її очі так, що вона не бачила дорогу перед собою.
Микола її, як лише міг, заспокоював, казав, що народжувати треба у будь-якому разі, сам порадив поїхати в Берегово, просити біля ікони в Божої Матері здоров’я ще не народженим діточкам.
І Юлія знову повірила в Божу допомогу. Відтоді щонеділі вона з чоловіком їздила у Свято-Троїцький Михайлівський собор, де з вірою і надією в серці благала Божу Матір про порятунок своїх малюків.
На обстеження не ходила аж до дев’ятого місяця вагітності, боялася почути ще щось страшне… утім коли наближався час пологів, усе ж завітала до знайомої лікарки.
Жінка не надто переймалася впертою пацієнткою, яка не хотіла послухати її кваліфікованої поради, і порадила через тиждень зробити кесарів розтин. Чи здорові діти – Юлії вона не сказала нічого.
Того ж вечора від хвилювання у жінки почалися перейми. Микола відвіз її до пологового. Через три години вона народила хлопчика та дівчинку.
На величезний подив та радість Юлії та Миколи, діти були абсолютно здоровими, жодних відхилень від норми у них не було.
Зараз Дарині та Даниїлу вже три роки. Вони ростуть і розвиваються так само, як їхні ровесники, а батьки час від часу їздять у Берегово і дякують Господу за те, що він звершив справжнє диво.
Юлія каже, що її діти є найкрасномовнішим у світі свідченням Божої допомоги, адже їх могло і не бути зовсім, але вони не просто з’явились на світ, а народилися абсолютно здоровими.
Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
