Закарпатські політичні еліти та маніпулятори свідомістю нині у розпачі
Кожна людина хоче жити не просто добре, а дуже добре. Ми всі прагнемо до ідеального життя, постійно докладаючи максимум зусиль, роблячи все, що від нас залежить, а воно чогось не покращується. Хоча уся теорія та елементарна логіка говорять про те, що покращення мало би наступити якщо не вже сьогодні, то принаймні завтра, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Усі ми працюємо, усі вдосконалюємо себе та світ довкола, усі намагаємося створювати матеріальні та духовні блага для себе та для ближніх. Для відчуття повноти щастя нам необхідно або підлаштовувати усе середовище під свої вимоги, або пристосуватися до того, що є. Мудрі люди рано чи пізно доходять до висновку, що важливо жити в гармонії з собою, тоді все, що відбувається довкола, не буде так дратувати і зачіпати. На Закарпатті досягти високого рівня нірвани можна найлегше, оскільки ми живемо маже в раю. Гори, ріки, чисте повітря, неймовірна піднебесна краса сприяють цьому і усувають більшість із причин, які би могли призводити до конфлікту особистості з навколишнім світом та особами, що нас оточують. Бо, виявляється, ми живемо у соціумі і все, що робимо, залежить не тільки від нас. Дуже часто доводиться співжити у одному просторі разом з тими, хто так само прагне покращити світ. Та, ніде правди діти, і з тими, хто прагне цьому перешкодити. Отут і пора поговорити про правила життя.
Усі християни, від ортодоксальних і до екуменістів та протестантів, користуються у житті десятьма Божими Заповідями. Дуже добре, що їх тільки десять, але дотримуватися їх ой як нелегко. Кожен із нас у повсякденні порушує хоча б одну заповідь, хоча б не дуже часто і не те щоб порушує, але… Бо… Якщо дотримуватися тих заповідей про «не вбий», «не вкради», «не чини перелюбу», «не жадай жони ближнього свого» і тому подібних досить таки легко, то дотриматися другої чи третьої заповіді майже неможливо.
От як ви собі уявляєте в сучасних умовах виконання наказу «Не сотвори собі кумира» (друга заповідь)? Як? Якщо абсолютно все в інформаційному просторі, всі телеканали та ЗМІ, всі проплачені боти та зашорені чиновники тільки того і прагнуть, що нав’язати тобі ідола, авторитета, політичного діяча, кумира,якому потрібно поклонятися, молитися на нього та стверджувати: «Він – то наше всьо!». Московсько-комуністична система світобачення, нав’язувана нам століттями, побудована на основному принципі – на централізації. Саме її і використовують на повну котушку нащадки того антисвіту. Доведена до абсурду вона передбачає тільки один шлях вирішення усіх проблем: прийде цар-батюшка – і все зробить. Але так не буває.
Сучасні закарпатські політичні еліти та маніпулятори свідомістю нині у розпачі. Бо якщо із образу одного олігарха за п’ять років вдалося намалювати ікону і знайти певну кількість тих, хто увірував у живого, то другий порушує усі усталені канони кумиротворення, тож уявити собі ікону з його обличчям просто неможливо. Але це тема іншої розмови. Адже жоден ідол чи кумир ніколи нікому життя не покращив. Хіба собі.
Усвідомлюючи це, більшість із нас, тобто мисляча частина суспільства, придумують власні правила життя або вибирають із мільйонів пропозицій те, що найбільше підходить конкретній особі чи особистості. Хтось бере за зразок поради Уїнстона Черчіля, хтось Зигмунда Фрейда, хтось Степана Бандери, хтось Махатми Ганді, хтось Джакомо Казанови, хтось матері Терези… Але, якщо кожен із нас не хоче по-справжньому змінюватися та вдосконалюватися, щоб жити і бути задоволеним своїм життям, то тоді не допоможуть ні чотирнадцять правил від Василя Кузана, ні двадцять чотири від Дейла Карнегі, ні сорок чотири від Ошо, ні сто чотири від Володимира Закарпатського, ні чотириста чотири від Михайла Неділі, ні чотири тисячі чотири від Мирослава Дочинця. Все залежить від нас самих.
Якось вранці, коли я розмірковував саме про щастя, мені подумалося про те, що жити у соціальних мережах значно простіше і легше. Саме тому мільйони людей зависають у Фейсбуці чи ще десь, де менше незручностей і більше свобод. Тягне народ у віртуальну мережу у тому числі і те, що побудувати там ідеальне життя можна швидко і без значних фінансових, емоційних та фізичних втрат. Дарма, що там ми створюємо ілюзію життя. Але вчитися жити реально, накладаючи засвоєні у всесвітньому павутинні закони співіснування та моделі поведінки, можна. І цілком успішно.
Добре виховання, толерантність, інтелігентність, відсутність нахабства, звичка краще промовчати у певних ситуаціях, бажання не образити когось і тому не сказати йому правди заважають нам жити і творити те ж таки ідеальне життя. А як усе це відбувається у мережі?
Зазвичай емоцій у соціальних мережах люди не дуже вже і стримують і правди не приховують. Ось нещодавно один чоловік повівся із колегою, причому з жінкою, у фейсбуці зверхньо і нетактовно, як звик поводитися у житті. У очі людині, яка б вона не була нахабна, важко сказати те, що ти про неї думаєш, важко послати на Марс чи ще кудись подалі. Особливо важко сказати це жінці, якщо перед нею сивочолий нахаба з багаторічним досвідом. А що відбулося у мережі? Жінка відповіла достойно і прямо. Від неочікуваності старий перестав себе контролювати і почав ображати жінку. І тут!… Ви собі навіть не уявляєте! Принципові і порядні друзі тієї жінки так накинулися на кривдника, стільки всього наговорили йому, стільки злості, яка накопичилася у душах і не знаходила приводу прорватися назовні, вилили йому на голову, такої відсічі дали, що він піджав хвоста і зіскавчанням втік із поля бою.
У реальному житті такого б статися не могло. По-перше, зібрати докупи стільки чесних і принципових друзів майже неможливо. По-друге, якби це і вдалося зробити, то той старий тоді б не наважився ображати кого-небудь із такої армії. Але для нас важливо не те. З цієї історії можна винести один дуже важливий урок. Якщо ми всі говоритимемо завжди правду, захищатимемо її, відстоюючи на кожному кроці не тільки у Фейсбуці, але і в реальності, то життя справді отримає додаткові шанси на покращення.
Це тільки один аспект, а говорити насправді є дуже багато про що. Наприклад, обмежувати своє спілкування із людьми, які тобі неприємні, з енергетичними вампірами, заздрісниками, з тими, хто на тебе погано впливає… У мережі зробити це дуже просто – когось видалив із друзів, когось заблокував, на когось поскаржився. А от навчитися робити це у повсякденні важко. Але пробувати треба, щоб хоч трішечки наблизитися до омріяного ідеального життя. Інтернет нам у поміч, друзі!
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
