Сміття, колгоспні цінності та почуття меншовартості… Чи вичавили закарпатці з себе рабів
Колись давно, ще у радянські часи, хтось із класиків соціалістичного реалізму видав чи повторив програмну фразу: «Вичавити із себе раба!». Кожен із нас у міру свого таланту, можливостей, уміння розгледіти того раба, рівня усвідомлення його присутності у єстві займався вичавлюванням або ігнорував цей процес. Ну і мав відповідні результати, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Скоро тридцять років, як ми живемо без тієї страшної тоталітарної системи. Але раби лишилися всередині нас. Мало того, у кожному ще поселився совок та малорос. Вірніше, вони там і були, але не було усвідомлення, точніше, не було такого гострого усвідомлення їхньої присутності, як оце тепер.
Я дивуюся, звідки у молодих людей, які виросли вже в незалежній державі, звідки в них відчуття отієї меншовартості, вторинності, залежності від когось чи чогось, звідки така низька самооцінка, звідки ота совковість та приховане бажання бути приниженим, когось лизнути. Хоча пояснити це все можна тим, що їх виховали совіцькі батьки, частина з яких ностальгує за радянською системою. Можливо, але повністю погодитися з цим доказом не можу.
Ось візьмемо до прикладу найсвіжішу повінь на Закарпатті. Підтопило багато господарств, наробило страшної шкоди, знищило урожай… А ще велика вода понесла у Тису, а відтак і нашим сусідам тонни сміття, за що Україна буде платити величезний штраф. Але звідки береться стільки сміття, якщо у кожному селі є комунальні служби та організовано вивіз відходів на санкціоновані сміттєзвалища?
Справа в тому, що отой совок, який живе у багатьох із нас, робить свою чорну справу. Він пропагує старі «колгоспні цінності» – «Все довкола наше!», тобто нічиє. Бо якщо нічиє, то можна взяти будь-що, і це не вважається вкрасти. Бо якщо нічиє – його можна не шанувати. Можна зламати дерево, викинути пластикову пляшку чи обгортку, можна насрати на тротуарі, писати по стінах, підпалювати суху траву… Оця совкова психологія, отой совок усередині – невмирущі. Жодна педагогіка його не перевиховає і не вичавить із середини, як із тюбика пасту. Тому сотні людей не хочуть платити за вивіз сміття, а самостійно вивозять його в ліс, викидають у річку, у рівчаки, неподалік доріг, будь-де. А велика вода виносить усе на люди. І люди у світі жахаються масштабам нашої совковості, гнилизни та неохайності, масштабам нелюбові до природи та до себе. Бо як так можна?! Як?!!!
Далі буде…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
