Коли понти дорожчі за гроші. Чим дивують політики закарпатців
Розімлілий від спеки електорат обере найгіршу з усіх можливих конфігурацій
Новітні Кий, Щек, Хорив і Либідь
Україна черговий раз опиняється на порозі колосальних іміджевих змін. За якісь три тижні відійдуть у політичне небуття сотні донедавна яскравих персонажів, а їхню нішу займуть нові фігури. Хоча дехто таки збережеться. Українська історія, зробивши гігантську петлю, знов повертається у свою вихідну точку – до Кия, Щека, Хорива і сестри їхньої Либеді, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Кий (нові команди Володимира Зеленського і Святослава Вакарчука) зараз рулить. Це той випадок, коли понти дорожчі за гроші. Як ми вже переконалися, жодних конкретних ідей у цих чи то двох, чи то однієї команди (сіамських близнюків) немає. Вони діють за принципом Наполеона: головне ув’язатися в бійку, а там вже якось буде. Електоратові поки це подобається, але чи надовго? Творча і наукова інтелігенція дистанціюється від цього вибору широких зубожілих мас, більш того – ставиться до нього з певним острахом. Інколи Кий відверто дуркує, інколи намагається зробити серйозний вигляд, але виходить ще гірше. Виявляється, крім старечого маразму існує ще й маразм середнього віку. Найгірше, що ці хлопці свято вірять у власну геніальність.
Щек (Опозиційна платформа) нагадує античну сирену, яка своїм співом доводила мореплавців до повного сказу. Зачаровані на Схід мають свій відсоток електорату, хоча він стабільно звужується. Платформа реально зацікавлена у поверненні Криму і Донбасу, бо їхній виборець саме там. У сучасному інформаційному суспільстві ці носії індустріальної ментальності виглядають дещо архаїчно, але на тлі нинішньої ганебної деіндустріалізації України така архаїка викликає переважно ностальгію і симпатію. Інший їхній козир – чітка позиція з земельного питання. Ну і масована пропаганда. Вадим Рабинович переходить з одного каналу на інший і скоро почне віщати ще з праски і мікрохвильової печі. Щек цікавіший за Кия, створює більше інформаційних приводів, хоча він і більш прогнозований.
Хорив (Петро Порошенко) – провальна спроба синтезу приватного системного бізнесу і загальнодержавної політики. Був там цілий ряд реальних досягнень, але в цілому, як писали колись радянські ідеологи, «народ за ними не пішов». Зірвавши вирішення східного питання (війна з Росією), Хорив узявся за західне (інтеграція України в ЄС і НАТО). Те, що останнє буде провалено зі ще більшим тріском, ніхто особливо не сумнівається. Прихильники Хорива розглядають його перш за все як дубинку, якою можна буде гатити і по Кию, і по Щеку, якось бодай намагатися стабілізувати цей майже некерований мурашник.
Сестра Либідь – найбільш загадковий персонаж нашої політичної міфології. Гіпнотичний вплив Юлії Тимошенко на свій ядерний електорат гідний уваги і психологів, і психіатрів. Цей електорат вузенький, а все-таки достатній, тому дозволяє триматися на плаву практично вічно. Свідки Юлії не потребують жодних раціональних аргументів, їм достатньо сліпої віри. Ця команда все більше перетворюється на тоталітарну секту, якусь неорелігію. Оскільки сучасна Україна переживає якусь пародію на середньовіччя, то подібна сила – саме те.
За літописним переказом, брати-сестри колись заснували нове місто – страшенно містичне, перенаселене відьмами, драконами та іншою нечистю, але і з сорока сороками церков та монастирів, з печерськими угодниками, мудрими та емоційними митрополитами і богобійними прихожанами. Два боки київської натури (хтонічний і небесний) уже півтора тисячоліття конфліктують одне з одним і щораз викрешують все нові і нові іскри. У цьому місті і очолюваній ним державі неможливо просто спокійно жити і творити – тільки перестрибувати з однієї пригоди в іншу. Це як у чарівній казці: чим далі – тим страшніше.
Перед нинішніми реінкарнаціями Кия і компанії простіше завдання – створити новий парламент і новий політикум України. Ясно, що і там буде так само і хтонічне, і небесне. В яких саме пропорціях – залежить від нашого вибору 21 липня. Хоча кого ми обманюємо? Розімлілий від спеки і максимально поріділий електорат традиційно обере найгіршу з усіх можливих конфігурацій. Вони чубитимуться у парламенті точнісінько так самозакохано, як то відбувалося в усіх попередніх Верховних Радах.
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
