Як живе ужгородський ринок на Минайській, 16
Ринок на Минайській займає площу 1306 кв. м і розрахований на 400 торгових місць. Знайти його легко, він – одразу позаду «Сільпо». Однак нагадує він не місце, де кипить життя, а якусь пустку. Торгових павільйонів багато, але більшість із них пустують, окремі – давно розбиті. Покупці туди теж заглядають не часто. Хоч ринок фактично є продуктовим, більшість його «мешканців» – не продавці овочів, фруктів та зелененини, а ремонтники. Найбільше тут саме майстерень. Хоча є й магазини, скажімо, м’ясний, зовсім новенький, канцелярський, риболовський та інші, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Кажуть, що цей ринок «не пішов» одразу, хоча знаходиться на дуже зручному місці, у густозаселеному районі. А відколи побудували «Сільпо», продукти люди почали купувати здебільшого там, тож ринок занепав ще більше. Хоча ціни у супермаркеті вищі, та люди йдуть більше туди.
Продавці, яких на ринку небагато, товар нахвалюють, але про проблеми розповідати не хочуть, від фотоапарату ховаються. Таку дивну поведінку ніхто не пояснює.
Утім усе ж один чоловік погоджується поговорити, каже, що живеться тут тим, для кого ринок є місцем роботи, не дуже солодко.
«Усі ринки зараз вмирають, – запевняє він. – Але силою людей сюди зганяти ніхто не буде. Ми тут між собою живемо дружно, усі стали одною родиною»
Він радить пройти до адміністратора, каже, що там розкажуть більше, ніж відомо йому.
Тим часом оглядаємо прилавки. Є тут і одяг, і свіжі овочі, і кав’ярні, і розсада, і квіти… загалом багато всього, але виглядає все досить якось убого. У адмінбудівлі нас зустрічає привітна і усміхнена дівчина-адміністратор. Вона стверджує, що ринок готовий проводити різні ярмарки, аби залучати як покупців, так і продавців, давати можливість як аграріям, так і різним умільцям збувати продукцію.
«Ми б дуже хотіли, щоб до нас приходили люди зі своєю продукцією. Тим, що вирощено власними руками, дарами лісів у нас можна торгувати безкоштовно. Це – зручно, адже ринок – недалеко від автостанції та залізничного вокзалу», – розповідає Олеся Мансвєтова.
За її словами, ринок працює з 2001 року, один сезон працював нормально, а далі зима вийшла якась невдала і продавці розбіглися.
«Я прийшла сюди працювати у 2005 році і доклала максимум зусиль, аби вернути людей на свої місця, проводила збори, розказувала їм про перспективи, роздавала флаєри, – долучається до розмови пані Наталія, яка продає канцелярію. – Тоді орендна плата була всього 20 гривень на місяць за місце, практично безкоштовно. Поруч – великий спальний район, але ті, хто там живуть, більше користувалися «П’яним базаром». Ми навіть столи ставили на вулицю, закликали всіх сюди приходити. Але зрушень не було. Жодна влада нам не допомагала, не підтримувала. Якби хоч раз хтось із мерії тут зробив те, що проводиться на Театральній, люди б підтягнулись, ринок ожив би. Ця частина Ужгорода у культурних заходах не задіяна, а площа тут велика, тож було б добре тут також щось організовувати».
Жінка додає, що тут вони проводили десь три рази ярмарки і самі, але зрушень явних не відбувалося.
Вільних місць на ринку справді дуже багато. Ті, що зайняті, переважно гуртівні та майстерні. Як наголошує адміністратор, без допомоги влади ринок не запрацює, бо виходить замкнене коло – бабка з села не прийде сюди продавати, скажімо, молоко, поки немає покупців, а покупець не прийде, поки немає бабки.
«Людина може за цілий день простояти і нічого не продати. Хоча ціни у нас низькі, орендна плата невисока. Восени всі хлинули з «Білочки» – і ми такі були щасливі. Але потім вони повернулися на свої місця. Така сама була ситуація, коли закрили ринок на Корятовича. Але ми так звиклися, так злюбилися в цьому невеликому колективі, ніхто ні з ким не свариться, всі товаришуємо, стали єдиним організмом», – переконує пані Наталія.
«У нас є майстерні з ремонту взуття, з пошиву військового одягу, дві велосипедні, з чистки пір’я, перетягування меблів, ремонту лижної продукції, навіть прокат лиж, сноубордів, усе для рибалки, маємо якісне насіння, розсаду, магазин продукції бджільництва, продається новий та вживаний одяг і багато іншого, – доповнює Олеся.
Загалом навіть за таких умов вибір на ринку є. Тож залишається загадкою, чому ужгородці його не прийняли, не полюбили, чому мало хто йде туди купувати і продавати.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
