Чому Закарпаття не охопила політична зелена істерія

[Total: 0    Average: 0/5]

21 липня в Ужгороді відзначилося певним символізмом. Якраз близько двадцятої вечора, коли вже закривалися виборчі дільниці, місто накрила потужна гроза, яка навіть повалила пару дерев. Це був ніби привіт від Михайла Булгакова і його Воланда. Усі телеканали перестали транслюватися, тому результати екзитполів довелося довідуватися через Інтернет під грім і блискавку за вікном. Театральних ефектів не бракувало, але ще більше емоцій викликали пізніші результати по мажоритарних округах, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Що й казати, нинішні парламентські вибори зламали чимало прогнозів.  Хоча багато експертів категорично виступали проти мажоритарної складової, заявляючи, що по територіальних округах пройдуть старі персони, проте саме мажоритарка максимально оновила склад парламенту. Виборців настільки дістали нинішні злидні (а ще більше – повна безнадія), що вони голосували передусім за принципом «проти», викреслюючи усіх, кого хоч трохи впізнавали. Натомість перевага віддавалася різним котам у мішку.

Певним дисонансом до цієї загальноукраїнської тенденції став вибір закарпатців і мешканців Донецької області, які віддали голоси переважно уже відомим політикам. Вибір Донбасу зрозумілий. У прифронтовій зоні люди найбільше прагнуть закінчення війни, тому там проголосували за тих, хто, на їхню думку, здатний наблизити мир, чия агітація будувалася саме на цьому. Складніше із Закарпаттям. Тут електорат чітко розділився на тих, хто демонстративно не голосував, і на  тих, хто проголосував переважно за старі кадри. Хоча і тут не бракувало прихильників нових сил, але вони опинилися у меншості. Ігнорування виборів характерне для цілої України, просто на Закарпатті воно проявилося найчіткіше через те, що неіндустріальна і малоземельна область лідирує за кількістю заробітчан-відходників. Але і  серед тих, хто був на місці, чимало теж не пішли на дільниці. Вплинули на це і короткі терміни кампанії, і особливо загальна апатія та зневіра публіки. Закарпаття поступово звикає, що з Києва сюди не приходить нічого доброго, тому й інтерес до загальноукраїнських справ з кожним роком усе зменшується.

Закарпаття звикає покладатися виключно на власні сили, ми не віримо у жодних чортиків з табакерки. Тому 21 липня закарпатці проголосували за людей, яких вже знають, з якими звиклися, які для краян є прогнозованими. Якщо решта українців виявилися схильними до експериментування, то більш консервативні закарпатці традиційно ставляться до новацій з недовірою. Як колись  тут казали про комунізм: навіщо такій маленькій області таке велике щастя? От приблизно таке саме ставлення тут зараз і до «Слуги народу». Може воно і добре, але хай експериментує той, хто почувається сильнішим і більш відчайдушним. Закарпаття натомість традиційно обережне і недовірливе, діє за принципом: «Не до жиру, бути б живу».

Монобільшість у парламенті, з одного боку, посилить керованість країною, з іншого – рішуче підштовхне політичний режим у бік авторитаризму. Схоже, що це для України неминучий етап історичного розвитку. Більшість країн Центрально-Східної Європи пройшли у 1920-1930-х роках через авторитаризм і навіть тоталітаризм. Це дозволило зміцнити державний організм (хоч і в нелюдських умовах), а вже після цього перейти до демократії. Чи не єдиним винятком там була міжвоєнна Чехословаччина, до якої входило і Закарпаття. Оцей ген демократії і міжпартійної конкуренції сильно в’ївся у психологію наших краян, протримався кілька поколінь навіть у тоталітарному СРСР і знов активізувався у сучасній Україні. Зараз він зумовлює певну нашу специфіку порівняно з рештою українців, які не мали такої чехословацької прививки. Звісно, у масштабах цілої України це нічого принципово не змінить, але приємно, що ми все-таки маємо власну думку і здатні її відстоювати.

Вибори відбулися. Вважається, що кожні вибори частково наближають нас до нормального стану політикуму. Не факт, правда, що цей процес прямолінійний. У ньому цілком можуть бути і відступи назад, різні зигзаги. Не виключено, що зараз ми переживаємо саме такий стрибок убік.  Це вже покаже майбутнє, і Закарпаття обирає  свою траєкторію руху до нього.  Воно не підтримало сепаратні тенденції, які дехто нагнітав напередодні голосування, але й не поділило тієї зеленої істерії, яка охопила більшість України.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Loading...

Comments are closed.