Чому Закарпаття нагадує сільський цвинтар?

[Total: 0    Average: 0/5]

Може, це єдине, що приваблює сюди туристів? Бо усі інші закарпатські реалії можуть їх тільки відлякувати

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

Серпень – місяць жорстокий. На полях й у садах-городах – збір урожаю. У політичній сфері – теж. У народі вже гуляє новий мем – «Серпом по рейтингу». Обрізало дуже багатьох, хоча несподіванкою це не назвеш, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Чи спостерігали ви, як змінюється запах квітів, коли вони починають в’янути? Коли моя мати першого вересня (та ще кілька разів на рік) приносила від вдячних учнів цілі оберемки букетів, ми розставляли їх у різноманітні вази, що були удома, мов юні піонери – завжди напоготові. Кімнати наповнювалися витонченими парфумами, і наша убога двокімнатна хрущовка (як тоді казали – хрущоба) перетворювалася на казковий палац – суцільні Дюймовочки та ельфи. Так вироблялася легенька квіткова токсикоманія, яка міцніла з кожним роком. Чи не через такі дитячі спогади більшість ужгородських чоловіків терпіти не можуть квітів? Адже у крамницях для наших чоловіків існують тільки два сорти квітів – троянди і «а як оце зветься?». Воно й не дивно: травматичні спогади дитинства хочеться витравити з коренем. Бо через тиждень-другий голова від цього усього вже розколювалася. Помираючи у нашому домашньому заточенні, квіти мстилися як могли. Їхній аромат поступово ставав усе менш лагідним, навіть якимось агресивним – від нього аж у голові паморочилося. Врешті-решт не допомагали навіть відкриті кватирки, тож нещодавні розкоші доводилося викидати.

Так і наші українські партії. Поки вони свіженькі-молоденькі, то це просто цяця. А от коли їхній термін придатності вже вийшов, коли кожний член партії вже напився нашої крові під саму зав’язку… Кажуть, що всі клітини людського організму повністю оновлюються за шість-сім років. Але одяг у наших шафах тримається дещо довше – особливо речі, з якими пов’язана якась пам’ять. Те саме з партіями: вона вже давно зжила себе, але якщо свого часу потрапила до парламенту, то продовжує лізти в очі з усіх усюд. Єдина втіха, що на наступних виборах за неї вже не голосують. Обирають якісь ще гірші, але нові, які ще не приїлися.

Нещодавні парламентські вибори відправили у небуття цілий ряд таких зів’ялих партій з їхніми далеко не кошерними ароматами. Це єдине, що радує у тих виборах. Обране натомість, схоже, ще гірше, але поки воно пахне значно пристойніше. Розумом усе тямиш, але органи чуття поки не опираються.

Парламентські вибори пішли навіть дещо далі, ніж зазвичай: почався переділ повноважень між олігархами – більшими і меншими. Одних поступово, але неухильно відсувають від корита (Ахметова, Фірташа, Жеваго, Богуслаєва), інші – все більше бронзовіють (Коломойський, Пінчук). Пішли в архів старі клоуни-любителі, бо з нинішніми професіоналами їм не сила тягатися. Українська політика все відвертіше стає пародією на попередні чверть століття. Володимир Зеленський поступово починає нагадувати Леоніда Кравчука – ті самі маневри поміж крапельками. Володимир Гройсман спародіював Павла Лазаренка, але лишився на волі. Поки що. «Європейська солідарність» до болю нагадує колишній Рух, а платформа «За життя» – комуністів. Навіть Юлія Тимошенко пародіює саму себе двадцятилітньої давнини, коли вона ще тільки вступала у політику. Андрій Богдан – така собі усміхнена версія свого давнього-давнього попередника Віктора Медведчука. Навіть не схильний загалом до акторства Володимир Кличко нагадує свого попередника Олександра Омельченка, коли той точнісінько так почав розриватися між розумними і красивими. Телевізор – це просто паноптикум на тему, хто кого цікавіше налякає.

Усі прагнуть розіграти колишній сценарій, не помічаючи, що час вже пішов далеко уперед. Закарпаття, на щастя, досить далеко від сцени, де все відбувається. Ми, послуговуючись театральними термінами, на найдальшому балконі, звідки видно всю панораму, де відносно комфортно. Десь там на сцені – справжній цирк, а у нас тут тихо і спокійно, мов на сільському цвинтарі. Може, це єдине, що приваблює сюди туристів. Бо усі інші закарпатські реалії можуть їх тільки відлякувати. Такої стрімкої інволюції із цивілізації у варварство, як цього літа, навіть тяжко уявити: усе розвалюється, закривається, зникає буквально на очах. Серп жне невмолимо. Базарні ціни зірвалися з ланцюга і гасають, як скажені. «Ну як живете?» – жартує з нами влада. «Добре живемо!» – жартуємо ми. От тільки ті жарти стають усе цинічнішими, причому з обох боків.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.