Про закарпатські наркотики, або Чи курили наші предки марихуану?
Гуляємо містом, насолоджуємося красою старих будівель, вузьких вуличок, мощених бруківкою, середньовічною тишею та ароматом історії, зітканої зі старих фоліантів, писаних і переписуваних кров’ю предків. Тут усе сповнене благодаттю і миром, спокоєм і філософією, рівновагою і впевненістю в тому, що не все минає, минаємо тільки ми, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
За своєю природою кожен із нас – сильний та врівноважений творець, адже створений за подобою Бога. Але диявол, який живе за кожним рогом, у кожному темному провулку, у затхлому закапелку та і в багатьох добре освітлених місцях, чатує на кожне боже створіння. І бажання диявола – вивести нас із рівноваги. Бо тоді ми стаємо слабкими і вразливими. Тоді хитаємося, впадаємо у крайнощі і, врешті, падаємо.
Центр Мукачева не дає можливості падати. Навпаки. Це місто надихає на спротив темним силам, на прагнення творити. Бо все тут просякнуте світлом добра, мудрості, високого мистецтва Мункачі, просвітництва Кирила і Мефодія, благородної праці звичайної людини та позитивного світосприйняття. Це місто, яке виштовхує диявола за межі, яке не залишає йому місць сирих і темних – він не може знайти тут комфорту. Бо тут відчувається влада патріотів, ґаздів, сильних і незалежних особистостей, які цінують життя, люблять Бога, родину, свій край і Україну. Обласному центру у цьому плані не щастить. На жаль, уже багато років.
Але повернемося до нашої прогулянки. Ближче до вокзалу у маленькому провулочку, чи то вже у дворі, бачимо трьох молодих чоловіків (25-30 років), які валяються на землі і щось бурмочуть. Один із них намагається підняти голову, але це йому не вдається. Інший розхитується в різні боки і через раз мочить чуба у калюжу. Третій взагалі не подає ознак життя. Тільки очі у нього широко розплющені і обличчя перекошене чи то страхом, чи то болем.
Це не бомжі і не алкоголіки. Це наркомани. Вони самі собі вирішили вкоротити віку таким чином. Самі себе позбавляють людської подоби, бо, певно, раніше диявол позбавив їх душевної рівноваги. Ось вони і впали у такий спосіб. Але сьогодні ми будемо говорити не про причини, які призвели чоловіків до такого мерзенного і гидкого існування – це залишимо для наступних розмов. Нині поміркуємо з вами про канабіс, що його хочуть дозволити в Україні.
…Виявляється, що в Україні потребують канабісу близько двох мільйонів людей. Це, за словами в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, «понад 20 тисяч дітей із фармрезистентними формами епілепсії (що не піддається лікуванню традиційними препаратами), сотні тисяч онкохворих, більше 100 тисяч паліативних пацієнтів та десятки тисяч ветеранів війни із посттравматичним стресовим розладом».
Якщо так, то гріх позбавляти частину нашого суспільства надії на власне одужання, на одужання близьких та рідних. За приблизними підрахунками, ця частина суспільства – це від шести до восьми мільйонів громадян. Тобто майже 20%, чи п’ята частина жителів України.
Звичайно, питання дозволу чи заборони в державі канабісу розділить суспільство на дві частини. Так у нас, до речі, з будь-яким питанням, і цим вміло спекулюють політики. Одні українці будуть «за», бо розуміють і переймаються, бо дотичні так чи інакше до проблеми, інші – категорично «проти». Бо запевнення в.о. міністра Уляни Супрун про те, що увесь процес від вирощування конопель до реалізації готової продукції перебуватиме під контролем держави, не викликає довіри. Бо у нас усе, що заборонено для всіх, дозволено для певних категорій, яким можна все. Такі реалії.
До речі, у моєму рідному селі Довге, що на Іршавщині, коноплі вирощували у промислових масштабах ще у середньовіччі. Урочище Чищеник було розчищеним від лісу саме для вирощування коноплі. З цієї рослини виробляли грубе полотно і шили одяг. Але почали вирощувати коноплі у моєму селі не для цього. У нас була паперова фабрика, на якій виробляли дуже якісний папір, що його поставляли до імператорського двору. Відоме розпорядження (наказ) імператора Австро-Угорщини своєму інтенданту (завгоспу), у якому говориться майже дослівно таке: «Поставляти папір тільки з Довжанської фабрики, бо він кращий».
А чи курили тоді закарпатці марихуану? Про це у документах нема відомостей жодних. А от про боротьбу з алкоголізмом – даних більш ніж достатньо. У Білках з цього приводу з благословіння Папи Римського навіть хреста встановили.
Бо, виявляється, навіть рекреаційний (не медичний канабіс) посідає лише 11-те місце за рівнем шкоди на організм людини, тоді як алкоголь – 5-те місце, а нікотин у тютюні – 9-те місце.При цьому і тютюн, і алкоголь в Україні є легальними. Клінічні дослідження свідчать, що короткотривалі ризики для здоров’я, пов’язані з медичним застосуванням канабісу, є подібними до тих, які мають інші ліки. До прикладу, запаморочення, сухість у роті, дезорієнтація, нудота, ейфорія. Небезпечніші побічні ефекти – рідкість.
То виходить, що я за канабіс? Виглядає, що так. Бо більшість аргументів на користь його використання в медичних цілях. Бо навіть отрута змії у певних дозах та при правильному застосуванні лікує. Бо навіть словом можна вилікувати, а можна і вбити. Та при цьому ж ніхто не додумався (хіба Богомолець) забороняти слова.
Людина сама собі шукає ліки чи біду. Залежність чи свободу. Хтось залежний від сала та самогону, хтось від ціґаретлика і погара вина, а хтось, як оці троє чоловіків, від наркотиків…
Ми з коханою теж залежні. Залежні від подорожей, від краси світу, від власної свободи… І від цього чарівного міста Мукачево, яке врівноважує, додає мудрості та впевненості і переповнює натхненням.
Повний текст читайте лише у газеті «Неділя Закарпатські новини»
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
