АНОНС. Закарпатське дитинча намагалося попередити дорослих про смертельну небезпеку

Як і всі молоді мами, я тоді дуже часто ходила із сином гуляти. Але в селі гуляєш не в якомусь там парку, а стежками. Василько ж або спав у дорозі, або всім і всьому довкола себе щасливо усміхався. Але коли ми минали столітній дуб, він завжди дуже непокоївся. Та ще тицяв у землю біля нього пальчиком і починав щось голосно кричати – на тій своїй дитячій мові, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Спочатку я і не звертала на це увагу, бо ж чи не усі діти починають лементувати, коли їх щось дуже цікавить. А уточнити, що ж саме бачить малий, – ну, це ж просто неможливо.

Василько показував на землю – десь кроків за п’ять від того дуба. Мене дуже дивувало ще й те, що він завжди показує на одне і те ж саме місце. Але ж там нічого особливого і не було. Там росла звичайна собі трава – і вона була така ж сама, як і на кілька сотень метрів навколо. То що йому могло б там аж так сподобатися? Або ж навпаки – що це його там аж так тривожило?

Я з часом намагалася все ж таки трохи змінювати цей свій маршрут, щоб лише відволікти увагу малого. Але чомусь завжди він тицяв пальчиком – без усіляких там вагань – у те ж саме місце.

Але, коли я хотіла підійти ближче, малий так почав верещати, що я аж злякалася. Заходиться плачем, вчепився у мене рученятами, а потім став ще й лупити мене своїми крихітними кулачками. Я вирішила, що це – дитячі вередування і я вже більше не буду на них зважати.

Продовження цієї історії та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «ПОРАДИ».

Купуйте свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 30 серпня.