АНОНС. Дочка шалено закохалася у коханця матері
Я знаю, що красива. Кажу це не тому, щоб похизуватися тут перед вами, а для того, щоб ви краще зрозуміли мою ситуацію. Але справа навіть не в тому, що я вродлива. А іще в тому, що я як дві краплі води схожа на свого батька. А він уже давно від нас пішов…
Мені ще не виповнилося і два роки, коли він кинув мою маму і мене, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Час від часу він допомагав нам – це так. Не кажучи вже про те, що він старанно сплачував на мене аліменти. Але про якусь там моральну підтримку мова ніколи і не йшла. Його родичі – ті взагалі вже й відхрестилися від нас. Якщо ми й потрапляли в якусь біду, вони навіть і не думали нам допомагати.
Ми з мамою залишилися одні – на всьому білому світі. І тому ніби і мали б підтримувати одна одну – завжди і всюди. А насправді все в нас із нею склалося зовсім інакше. Мама зганяла на мені злість – чи не кожен день. Всіляко намагалася розвинути в мені комплекс неповноцінності. Завжди говорила, що я хоч і гарненька, але ж дурепа, і нічого тут уже не поробиш. Що це й так усім видно. Перебільшувала вона завжди і всюди, особливо мої невдачі. А достоїнств у мені вона і не бачила – жодних.
Так ми й жили весь час – у тій тихій люті одна до одної. Хоча я й чудово розуміла, в чому тут і справді справа. Мало того, що я була вродлива, я ж повсякчас ще й нагадувала їй батька. Це ж її постійно ранило. До того ж час від часу моя мама намагалася ще й якось влаштовувати і своє особисте життя.
Але її женихи з часом зацікавлено зиркали ще і у мій бік. Тож сталося так, ніби й зовсім ненавмисно – стала конкуренткою для власної матері. Вона завжди підозрювала, що це я сама заграю з її залицяльниками.
Але ж то була неправда. Навпаки – я вже просто не могла відбитися від тих усіх їхніх домагань. А вони з радістю мене ще й весь час обмовляли перед мамою – ніби це з мого боку виникла ініціатива щодо них. А ще треба сказати, що жоден із маминих женихів мені насправді зовсім і не подобався. Вони чи не всі були занадто вже запопадливі. Мене вже аж нудило від тих постійних їхніх лестощів і на свою адресу, і на мамину.
Але доля любить посміятися над людьми і робить це деколи ще й дуже вправно. Бо у чергового коханця матері – Станіслава – я закохалася до нестями. Іронія долі в тому, що саме він і не відповідав мені взаємністю. А спочатку він і взагалі ще й не здогадувався про ті мої почуття. Просто він завжди сприймав мене як дитину. Але ж він був таки справжнім чоловіком. Не підлабузник, що вміє прикидатися – ні, він брав на себе відповідальність не тільки за власні вчинки, а й навіть за вчинки інших.
Повний текст читайте тільки у свіжому номері газети «ПОРАДИ».
Купуйте свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 13 вересня.
