Діри і дірочки в культурі Закарпаття. Що насправді роблять закарпатці у бударі
Мова піде не про прогалини і білі плями в історії культури Закарпаття. Зовсім ні. Навпаки, говорити ми будемо про унікальність і безмежне багатство нашої мови та високої культури застосування тих чи інших слів, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Мова піде не про прогалини і білі плями в історії культури Закарпаття. Зовсім ні. Навпаки, говорити ми будемо про унікальність і безмежне багатство нашої мови та високої культури застосування тих чи інших слів.
Візьмемо для прикладу слово «добрятина» із наголосом на останньому складі. Думаю, що це слово давно пора вживати не тільки на теренах Срібної Землі, але і по всій Україні. Як і слово «файно», що ще кілька десятків років було невідоме широкому загалу, а тепер навіть ведучі на центральних телеканалах час від часу смакують цим словом, як, і я в цьому не сумніваюся, невдовзі смакуватимуть словом «добрятина».
Повного відповідника цьому слову в літературній мові нема. Є «смакота», яка наближено, але далеко не повно передає суть нашого поняття, всього того розмаїття, яке закарпатці в нього вкладають. Бо смакота – це тільки та добрятина, що на столі. А весь комплекс смакових, естетичних, психологічних складових, що наближають нас до раювання тут і тепер – а це, погодьтеся, набагато більше. Це і передчуття насолоди, і сама насолода, і атмосфера, що створюється при спогляданні різноманітної розкоші, що споріднена блаженством взагалі, а не тільки із гастрономічною його частиною.
Таких унікальних слів у нашій дідівській мові ой як багато. Можливо колись ми виокремимо із стрімкого мовленнєвого потоку ще і якісь фрази, фразеологізми, порівняння, приказки тощо. А нині нас цікавитиме тільки діра. У сенсі – слово «діра».
У залежності від розміру цього, так би мовити, предмету вживається: велика – діра, середня – дірка, маленька – дірочка. Діра у стіні, чорна діра, озонова діра… Дірка від бублика, дірка на штанах, дірка на сторінці щоденника, де була двійка… Дірочка… але трохи постривайте – про це згодом Але якби тут тільки розмір мав значення, то ми б не акцентували на цьому своєї уваги. Для нас цікавіше наступне: де, коли, як, у якому значенні вживаються ці багатозначні слова.
Як розповідав колись мій, давно вже покійний, стрий Мигаль, наші предки дуже сердилися на чехів, бо ті примушували жителів сіл будувати туалети у себе на обшарю. Політика була жорсткою, а за невиконання приписів власників будинків та хат штрафували. А наші ґазди, щоб не платити копійку, готові на все. Навіть побудувати туалет типу будар. Із дошок, звичайно. Із вигрібною ямою під ним.
Поки чехи зі своїм будівничим Масариком не прийшли, наші сільські люди, бо у місті завжди все було не так, мали чистий спокій – ходили по нужді у корчі, у киндирицю, а коли була зима – за хижу. Там інколи була вигрібна яма. Не у всіх, звичайно, а тільки там, де тримали худобу. Усім іншим ями були непотрібні. Щоб потім їх не треба було вигрібати. Усе органічне добриво залишалося на городі безпосередньо після… ну, самі знаєте чого, і приносило користь родині та городині – із наголосом на другому складі, бо наголос на третій склад – то трохи інше користі від обговорюваного нами процесу там ніякої бути не може.
Згадав я про туалети не просто так. Відомий факт, коли старий лісник-словак у Довгому сварив свого сина за те, що тому приспічило у лісі. «Як ти смієш дорогоцінне добриво від хати до лісу носити!» – сварив він нащадка.
Треба сказати, що такої делікатної теми не торкалися ні світова література, ні, тим більше, світова історія. Тому доцільно стверджувати, що будувати туалети нас навчили чехи, а не ми їх, ми не можемо. Але справа не в тому. З появою у Довгому дворових туалетів (у нас іще казали – заход, із наголосом на першому складі) слово діра отримало ще одне значення. Отой отвір, що на нього сідали чи присідали над ним, теж почав називатися саме так. Якось у Міжгір’ї вже у наші часи представниця чеської делегації зайшла до туалету у центрі селища і вигукнула звідти: «Мусите ня хтось тут потримати, бо впаду до тої діри!». На стіні закладу красувалися дві великі букви WC – ватер клозет, але по воду треба було йти або в сусідній адміністративний будинок, або до потока. Але… Як чехи навчили будувати – то і маємо. Така от історія. Але щось я забагато уваги приділив дірам у туалетах.
Поки не прийшли радянські москалі і не привезли нам море паскудних слів і лайок, наші предки посилали ворогів не кудись там, а в конкретну діру. Але тут мова йде вже про іншу діру, а не ту, що в туалеті – про жіночий статевий орган, що тепер його називають частіше словом на букву «п». Всі вороги, що їх туди посилали, зазвичай не поверталися.
Але діра у цьому розумінні використовувалася тільки у момент емоційної напруги і для зняття стресу. У більш спокійні моменти життя для означення згадуваного органу чоловіки вживали слово «дірка». А чоловічий орган у комічних ситуаціях та в сороміцьких анекдотах називали затичкою до дірки. Коли мова не йшла про секс, тобто у будні, чоловіки мали просту пуцину, або пуцу.
І ось нарешті ми дійшли до дірочок. Дірочки були давно, та і тепер є тільки у дівчат. Хлопці, висловлюючись з приводу своїх нереалізованих еротичних фантазій, часто римували дівочки-дірочки. Та і тепер римують, бо то їм вічно у головах. Бо для того, щоб ти став справжнім чоловіком, а не дітваком, для того, щоб у тебе була не маціцька пуцка, а справжня затичка до дірки, ти мусиш таки свої фантазії реалізувати. Але не так, як це роблять американські хлопчаки із піцою, а по-справжньому.
Ну і анекдот до теми:
Вирішив один чоловік у Мукачеві завести домашню тварину — жінка геть дістала.
Приходить у зоомагазин і посеред іншої живности бачить папугу. Без ла́пок.
Чоловік: — Це ж треба! Папуга без ла́пок!
Папуга: — Ну що вдієш — таким народився…
Чоловік: — А ти що, розумієш мене?
Папуга: — Так, я взагалі дуже розумний і освічений птах: можу підтримувати розмову на будь-яку тему, знайомий з науками тощо. І жінок люблю, до речі.
Чоловік: — Скажи, а як же ти без ла́пок на палиці сидиш?
Папуга: — Ну, я пуциною тримаюсь, просто під пір’ям не видко.
Коротше, купив чоловік папугу.
У домі відразу настрій покращився: папуга всіх звеселяє, історії розповідає, співає.
Приходить чоловік якось з роботи додому, а папуга йому й каже:
— До твоєї жінки сусід приходив.
Чоловік: — Ну і що?
Папуга: — А жінка твоя в самій нічній сорочці його зустріла!
Чоловік: — Ну а потім?
Папуга: — Вони почали цілуватися.
Чоловік: — Уб’ю гада! А потім?
Папуга: — Він став на коліна й поліз до діри.
Чоловік: — А потім?
Папуга: — А потім… Я звалився з цієї палиці…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
