Чому коти накинулися на сумку ужгородки і хотіли її з’їсти
Кішки кидалися на сумку ужгородки, наче на якогось лютого ворога. вони гризли шкіру і їх неможливо було відірвати від модного аксесуару, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Ірина Поп дуже раділа нагоді поїхати у Єгипет. Путівку запропонувала подруга за безцінь, бо в самої виникли труднощі на роботі і вирватись у поїздку вона не могла. Тож Ірина натхненно збиралася в дорогу із солодким передчуттям великих відкриттів. Сама вона була істориком і країна фараонів її завжди приваблювала таємницями. Хотіла поглянути на Сфінкса, побувати у місті мертвих, зануритися у атмосферу таємничого і величного.
Справді у Єгипті було багато цікавого і час летів дуже швидко. Стільки приємних вражень Ірина не відчувала ще ніколи. Накупила рідним та подругам сувенірів і вже мала повертатися додому, але раптом один араб запропонував їй сумку зі шкіри верблюда. Просив небагато, дуже нахвалював. Жінка справді собі нічого так і не придбала, тож вирішила брати. Хоч річ їй і не дуже була потрібною, але сподобалась…. Та й такої великої сумки вона ще ніколи не мала.
«Я думала, що туди помістяться всі шкільні зошити учнів. Більше не потрібно буде носити їх у пакетах. А ще й знайшла місце для парасольки. Для косметички, для гаманця та телефону. Відшукала відсік і для документі. Знайшлася кишенька і для ключів та різних дрібниць. Одним словом, не сумка, а мрія будь-якої вчительки… На що там вчительки, будь-якої жінки», – розповіла Ірина.
Наступного ж дня після повернення додому вона рознесла подарунки і прихопила з собою нову сумку, аби похвалитися. Усім вона сподобалася, бо була справді незвичною, але чомусь від неї досить неприємно пахнуло. Дивний запах відчувала і сама Ірина, але сподівалася, що невдовзі він провітриться.
«Очевидно, шкіру обробили неякісно, намагалися якомога швидше пошити багато товару, адже був пік туристичного сезону. Я спочатку взагалі боялася, що вона почне гнити, адже на сумку зліталися мухи», – згадувала ужгородка.
А одного разу увечері Ірину перестав великий чорний собака. Вона страшенно боялася, що він її просто загризе. Але пес навіть не гарчав. Він просто принюхувався. А потім рушив вслід за жінкою, ніби хотів провести.
«Я вже навіть заспокоїлась, зрозумілі, що я йому нецікава, але раптом він зубами вчепився за сумку і спробував її вирвати від мене. Я закричала. Підійшов якийсь дідок і відігнав чорного здорованя. Собаці явно хотілося їзісти мою верблюжу сумочку. Видно. Він був голодним, але я тоді цього не розуміла, бо перелякалася так, що ще вдома тремтіла за дві години», – зізналася Ірина.
Утім на цьому пригоди з сумкою не завершилися. Якось Іра поїхала в село до родичів. Звісно ж, взяла і улюблену єгипетську сумочку… навіть не підозрюючи, що користується нею… востаннє.
«Я сіла на диван, пила каву і піднесено розповідала про поїздку. Аж раптом побачила, що в кімнаті якось дивно почали поводитись усі три коти господині. Вони повигинали спини, наче готувалися до нападу. А незабаром зрозуміла, що вони дійсно уявляли себе на полюванні. Щоправда, побачили вони перед собою зовсім не мишу, а мою сумку із верблюжої шкіри. Коти накинулися на неї і почали її дерти, гризти… впивалися в неї і зубами, і нігтями. Я пробувала захищати улюблену річ, відігнати тварин. Але мені не вдавалося. Вони ніби загіпнотизовані бачили перед собою тільки мою сумку і не реагували більше ні на що», – з усмішкою пригадала ужгородка.
Відбити котячу атаку виявилося досить складно. Війна за сумку тривала довго. Лише хазяйка після поєдинку зі своїми улюбленцями вирвала від них трофей прямо із зубів.
Із того часу більше Ірина сумочку нікуди з собою не брала. Хоч вона їй і далі подобалась, але була знівеченою, розірваною.
«При бажанні її можна було ю зашити, там. Де надто сильно погризена, щось прилаштувати. Однак мені більше не хотілося пригод. Та й запах від неї був не надто приємний. Отже, відклала її у шафу до кращих часів… бо викинути також шкодувала», – зазначила жінка.
Так сумка пролежала між старими речами майже 10 років. а нещодавно Ірина випадково її знайшла, хоча шукала у шафі зовсім інше.
«Зараз вона вже без запаху… минуло ж так багато часу, – зізналася ужгородка. – Утім викинути її все одно не можу… бо для мене сумка все одно пахне… тільки вже не верблюдом, а приємними згадками про те спекотне літо у Єгипті… а ще, дивлячись на неї, я пригадую собаку-велетня та знервованих моїх родичів. Тому поставила її знову у шафу… хай полежить ще трохи… до кращих часів. Можливо, колись, вона мені ще знадобиться!»
Юлія КОВАЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
