Чому дідо баби Анці цілий день без трусів ходив
Баба дідови: «Коли на тя позераю, та видит ми ся, што штріфмлю перед собов вижу! Такийись старий та вонячий»
«Анцьо, уже в ня всі труси такі цураві, што через діри і потя може з них кудись улетіти!» – почав психувати дід після прийому ванни, бо не знав що одягнути.
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
«А тобі хоть із ним, хоть без нього! – усміхнулася стара. – А што ми радиш, потя ти скотчом до ноги примотати?»
«Ти би ми ліпше заштопала, а не дурно говорила».
«Што ти заштопати, коли там дір май много як полона. Пропердівись, діду, усі труси. Прийдеся ти нові куповати. Одні убитки з тебе. Вот біда мені з тобов таким. Коли на тя позераю, та видит ми ся, што штріфмлю перед собов вижу! Такийись старий та вонячий. І вобще, што ти по хижі у свойих сімейних трусах ходиш? Одінь гаті і всьо буде добре!»
«Завто, што сімейні труси – єдина вещ, яку жони не скопіровали із чоловічого гардероба!»
«Но не кажи. Ти вобще-то мамці си подякуй, што тя дівков не родила, бо уд тебе би ся хлопці, як уд пужала городнього розбігали, обись їх поцюльовав свойими смолавими губами, їм би ся май довго уд страху в голові крутило, як тобі послє п’янки. І вобще оби ти був дівков і так пив, як типир, тобов би матері діти пужали. Но твоя мамка і так ся перепудила, кой тя перший раз увиділа. Казала ми, што такоє в тя лице було, як ниї поношена папуча… челленоє, лепавоє і облупленоє. А кой ревавись, та она ся хрестити начинала: «Упят голоден! Упят му цьицьку в писок тикати треба? Уже й так їх розтяг, як гумі на будюговах».
«Ти туй, Анцьо, мені зуби не заговорюй. Добре, што за будюгови загоровилась. Дам ти рано 100 гривню та їдь у варош та плавки ми купи!»
«За 100 гривню я гузицю із стільця не пудніму!»
«Добре, я ти поможу встати, розумію, рознесло тя як жабу через солому. Даже тя до маршрутки поведу, як у послідньий путь, обись не казала, што я тя не люблю!»
«У послідньий путь проводжати тебе я буду. А у варош поїду, аж ми 200 гривню даш, посилку на пошту тоже задарь не удправляют!» – почала кричати баба.
«Добре, дам ти. З тобов спорити, як із метрвицьом, што 10 году як згнив у землі… один толк», – махнув рукою дід і пішов до себе в кімнату.
Повний текст читай тільки у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуй свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуй на своїй пошті!
У продажу – із 11 жовтня.
