АНОНС. Батько жив на дві родини. Через роки чоловік допоміг дорослому сину з того світу
Мало серед моїх знайомих знайдеться сімей, які були б повними і благополучними. Абсолютна більшість з мого оточення вже побували у шлюбах, розлучилися, а потім знову створили сім’ї.
Є пара знайомих жінок, які виховують дітей на самоті. Але не через те, що не можуть знайти собі пару, а тому що більше не хочуть залазити в шлюбну кабалу, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Моя сім’я, на жаль, теж не була благополучною. Точніше – була. Дуже навіть благополучною. Але до певної пори. Потім все пішло прахом… Батьки розійшлися, коли мені було лише 15 років.
Зізнатися, це був шок для мене! Вони ж до останнього зберігали видимість нормальної сім’ї, не посвячуючи в свої проблеми навіть мене. Та й що я міг бачити в тому віці, коли підліткові комплекси і шкільні конфлікти затьмарюють все навколо. В голові в мене ж були друзі, вулиця і перша любов.
Сказати, що я був ошелешений, коли батьки оголосили про своє розлучення, – не сказати нічого. Як виявилося, батько вже 3 роки жив на дві сім’ї, вішаючи нам локшину про відрядження. І в тій, другій родині, мала народитися дитина.
Мама простягнула мені спортивну сумку і наказала збирати речі. Через годину таксі повинно було відвезти нас до її батьків. Все ще відмовляючись прийняти те, що мені сказали, я як уві сні складав одяг, підручники, фотографії… Батько лиш винувато заглядав у кімнату і боязко пропонував свою допомогу.
– Не треба, – крізь зуби цідив я. Мені, хто тільки що дізнався про підлості батька, ні чути, ні бачити його не хотілося.
– Сподіваюся, ти коли-небудь мене зрозумієш і вибачиш, – зітхнув він.
– Не сподівайся, – відрізав я.
Ми з матір’ю переїхали до діда з бабою, припинивши спілкування з батьком. Це не тому, що він більше не хотів нас знати, – зовсім навпаки. Відчуваючи свою провину перед нами, він дзвонив і писав мені, пропонував допомогу мамі, але я відмовлявся йти на контакт. Як би там не було, але кожен день народження я продовжував отримувати від нього подарунки через матір.
На відміну від мене, мама, переступивши через свою гордість, від фінансової допомоги не відмовлялася. Пам’ятаю, до мого вісімнадцятиріччя він передав мені старий альбом з нашими фотографіями. Я гортав його і згадував ті часи, коли ми жили разом: ось їхнє весілля, а ще мама така молода!
Ось вони виносять мене з пологового будинку. Тато тримає мене так дбайливо! Ось ми з ним на морі, він вчить мене плавати… Ось я в костюмі зайчика на ранку. Якби не чоловіча гордість, я б розплакався над цими свідоцтвами щасливого минулого.
Повний текст читайте тільки у газеті «ПОРАДИ».
Купуй свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуй на своїй пошті!
У продажу із 8 листопада.
