Чому на Закарпатті немає пам’ятників, що пропагують радість і надихають на успіх
Чому чиновники проштовхують застарілі радянські проекти
Страшні витвори «мистецтва» в пам’ять голодомору на Набережній Незалежності з символічною назвою «Свіча пам’яті» та жінка-матрьошка з піднятими догори руками і дитиною, схожою на робота, на Пагорбі Слави як частина Меморіалу загиблим на Сході воїнам, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Саме такі пам’ятники нещодавно з’явилися в Ужгороді за державні гроші… Вони є актуальні, ужгородці їх хотіли бачити у своєму місті, але не в такому вигляді, у якому їх зробили.
Загалом в Ужгороді не встановлено жодного цікавого пам’ятника серед тих, які проштовхували чиновники. Все робилося «для галочки», для звіту перед Києвом. Коли ж над ідеєю працюють люди, які вболівають за своє місто, все виходить гарно… як і з міні-скульптурами, які справді стали обличчям Ужгорода…
А от з іншими пам’ятниками у нас серйозні недопрацювання.
До них ніколи не буде туристичного паломництва, екскурсій, туди приходять лише самі ж чиновники раз чи двічі на рік, аби на пам’ятні дати покласти квіти.
Але ж герої заслужили кращого увічнення! Пам’ятник – не квітка, яку висаджують на одне літо, він залишиться на декілька десятиліть, робиться не для одного чиновника чи політика, а для кількох поколінь нашадків. Наскільки ж далекі від реальності закарпатські чиновники, якщо так необмірковано викидають гроші на вітер.
Крім того, в Ужгороді, як і на Закарпатті загалом, немає жодного пам’ятника радісним подіям, який би сіяв у душах людей радість, надихав на успіх, заряджав би оптимізмом. Чому, скажімо, в нас немає зроблених за державні гроші пам’ятника усмішці, пам’ятника щастю, пам’ятника тій же сакурі, якою ми так пишаємося? Або, для прикладу, закарпатським будівельникам-заробітчанам, які були в нас і раніше, є й зараз… чи пам’ятника полуниці, якою наші працьовиті земляки забезпечують не лише область, але й інші куточки України…
Зараз вони дуже потрібні, адже людям не вистачає піднесення, у багатьох на душі відчай і немає впевненості у завтрашньому дні. Людям потрібно пропагувати щось таке, що викличе у них добрі емоції… При цьому ніхто не пропонує зносити докорінно всі існуючі пам’ятники, але в подальшому варто обирати проєкти, за які потім не буде соромно перед гостями, як за ту ж «Свічу пам’яті»… У нас надзвичайно цікава і багата на події історія, тож увічнювати справді є що.
Загалом таких пам’ятників мало і в Україні… тож, можливо, це поки що й добре. Адже ми можемо стати першими у цьому плані і зробити Ужгород українською столицею позитиву. Головне – давати зелене світло молодим авторам із нешаблонним мисленням та новаційними ідеями.
Повний текст читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
