Закарпатський Мартін зовсім «зпсився» і почав їсти собачу їжу
Я дуже люблю котів. У мене вони були з дитинства. А зараз уже 5 років у нас живе рудий пухнастий бешкетник Мартін. Він зовсім не такий, як інші кішки. Ні, він нявчить, лащиться, любить пити молоко, паскудити в мої кімнатні капці, але є в ньому щось таке… собаче, що пояснити моя логіка не може і що зовсім не вкладається в голову, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Читай газету «ЯСНО»! Живи на ЯСНОму боці! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 76076
Тому я вирішив поділитися своєю історією з читачами газети «Неділя Закарпатські новини». Можливо ще у когось є такі ж дивні коти, як наш, можливо він не один має таку собачу поведінку.
Мартін з маленького кошенятка дуже полюбляв годинами сидіти біля вікна і дивитися на перехожих. Він і зараз часто насолоджується спогляданням світу з висоти. Йому цікаво бачити, як всюди метушаться люди, як сусіди з’ясовують стосунки, як на майданчику бігають діти. Однак найбільше йому подобається вивчати життя собак.
Чи любить він тих, кого називають найбільшими ворогами кішок, не знаю. Але нявчати і задирати їх із вікна йому дуже до снаги. Сусідська такса постійно намагається дострибнути до нього. Але їй, звісно, це не вдається. Ця маленька собачка завжди модно одягнена і навряд чи завдала б шкоди Мартіну, вона просто дуже життєрадісна, грайлива і допитлива, їй, скоріш за все, дуже кортить познайомитись із котом.
А от вівчарка Грета одного разу мало не потрапила в нашу квартиру. Вона чудово долала будь-яку відстань, а ми живемо на першому поверсі. Котів вона на запах не переносить. Тож коли Мартін почав задирати її, вона з розбігу кинулася на звук. На щастя, відкритою була лише квартирка. А в неї собака не помістилася, не змогла пролізти. Тож невдовзі просто впала на землю. Потім було ще кілька спроб дотягнутися до бешкетника. Але господар вівчарку вчасно забрав, бо якби вона ще трохи потренувалася, віконне скло розбилося б точно, а вона Марітна розірвала б на шматки. Зараз кіт намагається її не дражнити, принаймні робить вигляд, що не помічає Грету.
Більш охоче він грає на нервах ще одному собаці – ротвейлеру Фантику. Той гавкає на Мартіна до тих пір, поки господар силою не відтягує свого улюбленця від нашого вікна. А Мартін при цьому переможно нявчить, ніби посміхається вслід собаці. При цьому саме від Фантика мій кіт дечому навчився.
Якось одного вечора я роздруковував на принтері документи і один із них зіпсував. Нервово зіжмакавши папір, викинув його у сміттєву корзину. А за мить папірець був уже в мене на колінах… разом із котом звісно. Мартін витяг його і приніс мені. Я нервово знову викинув папір в урну, але кіт повторив свій незрозумілий для мене вчинок. Тоді я кинув папір так, що він вилетів у коридор, але Мартін і цього разу приніс його та поклав на коліна. Я зрозумів, що він надивився, як Фантик носить апорт, і також вирішив по-собачому погратися. Аби перевірити свої здогадки, я ще кілька разів кидав папірець – щоразу кіт його приносив у зубах, наче здобич. Вискакував мені на коліна, гордо демонстрував своє вдоволення, мурликав та підставляв спину, аби я його погладив.
Так я зрозумів, що, надивившись на собак, мій Мартін став «котопсом». Тепер майже щовечора я мушу так поганяти кота по квартирі…. Бо він цього хоче… ні… просто вимагає… і м’ячиком може служити не лише папір, а навіть моя шкарпетка, знайдена у ванній кімнаті.
Ще одну цікаву звичку він перейняв від йоркширського тер’єра Ватрушки. Крихітний песик під вікном часто бігав за своїм хвостом, а коли не міг його зловити, гарчав, скавчав і падав на землю.
Спостережливий Мартін із висоти свого вікна не раз таке бачив. Чомусь Ватрушку він ніколи не дражнив. Можливо через те, що йорк був дуже маленьким, він не надто цікавив гордого кота. Але якось уночі я прокинувся від того, що щось загриміло. Вийшов у коридор і побачив, що впала полиця із взуттям. Мартін розгублено і перелякано забився у куток і навіть боявся поворухнутись. Я знав, що це його лап справа, тож насварив його, поставив полицю на місце, а сам заховався за дверима і почав спостерігати за своїм хитруном. Коли побачив, що він робить, не повірив очам. Мартін бігав за хвостом так само, як Ватрушка.
А ще якось у зоомагазині я переплутав сухий корм і купив не котячий, а собачий. Виявилося, що мій кіт їсть його з більшим задоволенням, ніж свій. Із того часу, коли хочу його порадувати, пригощаю тільки собачим.
Справді, щось є у Мартінові незвичне. Деколи він цупить від дружини кістки, які вона розморожує перед тим, як варити борщ, тягне їх на підлогу і починає обгризати, наче дворовий пес.
Звісно, жінка сердиться, свариться, але ніколи не б’є цього бешкетника. Каже, що виною всьому є те, що Мартін дуже любить сидіти біля вікна і дивитись на собаче життя, мовляв, він у нас зовсім від цього «зпсився».
Оксана ПРИЙМАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
