Ванни в ужгородців не було, люди милися у банях

Ужгородка Тетяна Тімур вирішила поділитися з читачами газети «Закарпатські оголошення» унікальними згадками про Ужгород. Вона розповіла про те, як і чим жила столиця Закарпаття у 50-70-х роках минулого століття та пригадала найяскравіші епізоди власного життя.

• Знаходь роботу та працівників у газеті «Робота та навчання»! Тел. 050 222 50 50

Пам’ятаю також проспект 1965 року. Я вступила саме до музучилища. Батько взяв мене з собою у відрядження до Києва. Там була селекторна нарада. На території кінопрокату трапилася трагедія, і партія сказала, а це було святим, що всі родини потрібно виселити з території кінопрокату. Тато сказав мені, що нам повинні дати квартиру, а в нас уже тоді було троє дітей, ми ж жили в одній маленькій кімнатці. І нам дійсно виділили квартиру над «Деліцією». Батькові дали ордер на трикімнатну квартиру, але мама не захотіла там жити. А отримати на проспекті квартиру було дуже важко, люди в чергах стояли роками. Нам це було за честь. У звичайних квартирах тоді було пічне опалення, а на проспекті Свободи було парове опалення, батареї і комфорт, ванна, чого ми не мали. Люди милися у банях. Була баня на Київській набережній, потім побудували біля Перечинського автовокзалу. Туди ходили і чоловіки, і жінки… і це було нормально.

Однак мама була категорично проти там жити. Їй не подобався поверх, не лежала душа до того району. Батько дуже образився. Утім вона була далекоглядною і їй вдалося поміняти ту квартиру на квартиру на вулиці Православній набережній. Ми й раніше жили на тій же вулиці, тоді мамі хотілося жити десь там і далі. Так і сталося. Батько потім зробив опалення – і в нас усе було добре.

Повний текст – тільки в газеті «Закарпатські оголошення»