Як закарпатець із прибиральника став власником фабрики

[Total: 1    Average: 5/5]

Перебування у концтаборі стало для Грінфілда справжньою школою виживання, однак у той же час саме цей період сформував його, як особистість і допоміг визначитись із професією в майбутньому.

  • Серденько, читай газету «ЯСНО»!

«У дитинстві  я був найщасливішим малюком на світі. Потім провів у концтаборі 1 рік і 2 місяці. Мене татуювали серійним номером A4406. Там я втратив родину, залишився у світі абсолютно один. Згодом  був колючий дріт Бухенвальда і врешті – визвольна армія генерала Ейзенхауера.  Він став першим президентом США, якому я зшив костюм!», – казав він.

Два роки Максиміліан Грюнфельд провів у Європі, намагаючись розшукати сім’ю, але безуспішно: як виявилося, батька вбили за тиждень до звільнення, а долю сестри встановити так і не вдалося. Повертатися на територію Закарпаття не було смислу, там у хлопця нікого не залишилось. Йому вдалося знайти тітку у США, тож він вирішив перебратися до Америки. Оселився у Брукліні. Саме тоді Максиміліан змінив ім’я на Мартін Грінфілд.

США тоді теж переживало далеко не найкращі часи. Друг-емігрант допоміг 19-річному хлопцеві  влаштуватися на швейну фабрику GGG Clothing в Брукліні. Спочатку він там підмітав підлогу і розносив матеріали, від ниток до важких рулонів з тканиною, а потім розторопного хлопця примітив господар і вирішив навчити майстерності створення чоловічих костюмів.

Мартін дуже старався. Він навчився у концтаборі працювати самовіддано, бо хотів жити. Тепер же хоч над ним і не стояли солдати, але інакше нічого робити він просто не міг. Незабаром із швейного цеху власник перевів його на посаду помічника супервайзера, потім на керівника відділу контролю за якістю. Він засвоїв кожну роботу, якої навчився на заводі, і в 1977 році його викупив.

«У країні була економічна криза. Я починав роботу о 8.30 ранку і працював по шість днів на тиждень до пізньої ночі. Мені не було важко, бо я любив те, чим займаюся. Коли я купив фабрику, вибрав із усіх працівників шістьох – і ми почали з нуля! Я казав: «Ми досягнемо успіху! Ми будемо наполегливо працювати, щоб стати найкращими!» Я вірив у це, і в це вірили ті шестеро, які були зі мною!» – пригадує Мартін. Фабрику він назвав своїм іменем, а згодом вона вже шила по 60 костюмів на день і на ній працювали 135 працівників. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 76076 zakarpatpost.net

Comments are closed.