Жінка відкрила двері і вигнала кішок на вулицю: одна пішла одразу, а друга вчепилася лапкою за ручку дверей і не хотіла відпускати

Я люблю кішок, вони майже завжди жили у мене вдома. Та одного разу трапилось дещо таке, що я досі пояснити не можу.

• Золотце, читай газету «ЯСНО»!

Не знаю, що надійшло на мене. Я каюся. Але минуле назад повернути не можна.

Якось я забрала дочку з садочка раніше і ми ще пішли погуляти. Біля будинку вона гралася в пісочниці, а я спостерігала за бездомною кішкою. Вона, видно дуже зголодніла, бо знайшла якусь засохлу курячу кістку і намагалася її розгризти. До мене підійшла літня жінка. Вона помітила, як я уважно стежу на сіро-білою кицею.

– Може, візьмете до себе кішечку? – запитала вона мене. – Подивіться, яка вона гарна і чистенька, – додала жінка.

У нас уже була кішка Кеша. Подумавши, що однією більше, однією менше,  я вирішила взяти її.

– Візьму, – відповіла їй рішуче.

Старенька навіть не очікувала від мене такої швидкої згоди.

– Ви дуже добра. Відразу вирішили взяти, – сказала вона трохи здивовано.

Взявши тваринку, яку вже гладила моя дочка, ми пішли додому. Нюша, як ми потім її назвали, спокійно дала себе взяти на руки. Удома вона відразу подружилася з Кешою та чоловіком.

Так минуло декілька років. Але потім захворіла моя мама. Ми з братом по черзі ходили до неї прибирати та приносили їжу. Так тривало десь рік, а далі я сильно втомилась і вирішила забрати її до себе.  Ми звільнили ми для неї маленьку кімнату, а самі розмістилися всі у великій.

А далі трапилось те, про що мені соромно нині навіть згадувати. Мама не любила кішок і в дитинстві мені ніколи не дозволяла їх тримати. Тож я й того разу подумала, що Кеша та Нюша її дратуватимуть, тож вирішила позбутись від них. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 76076 zakarpatpost.net