Зламане життя штучно зачатої людини: історія дівчинки, яку виносила сурогатна матір

46 немовлят, народжених сурогатними мамами, через карантин свої перші два місяці життя проводять не в батьківському домі, а в київському готелі. 

Вони – майбутні громадяни багатьох країн, тому до їхнього об’єднання з родинами залучені дипломати світу, пише УП.Життя.

• Золотце, передплати газету ЯСНО на своїй пошті. Індекс: 76076

Але в Україні є дитина, також народжена в сурогатний спосіб, яку не забере сім’я навіть тоді, коли відкриються світові кордони. 

Більше того, до минулого року ніхто із українських чиновників не міг з впевненістю сказати громадянкою якої країни вона є. 

Бріззі – 4 роки. Вона народилася на 25 тижні вагітності з вагою трохи більше 800 грам в запорізькому пологову будинку. 

Її виносила сурогатна мама, внутрішня переселенка з Донецької області. 

Брат-близнюк дівчинки помер в пологах. Батьки Бріззі залишили їй американське ім’я – Бріджет, а також офіційний документ, який дозволяв “усім українським лікарням відключити її від апаратів підтримки життя”. 

Лікарі прогнозували Бріджет лише вегетативне існування, жодних втішних шансів не давали навіть американські спеціалісти, з якими радилася пара. 

Українське законодавство не дозволяє відключати апарати за бажанням родичів, а тільки через медичний висновок про смерть мозку, тому апарати дівчинці відключили, коли Бріджет почала дихати самостійно. 

В запорізьких лікарнях американське ім’я не прижилося. Медсестри, які виходжували її перші три роки в обласній лікарні в Запоріжжі, називали дівчинку по-своєму –  Бріззі.

Так само називає її й Марина Бойко, медсестра відділення патології новонароджених, яка особливо прихилилася до дитини.

Вона годинами годувала Бріззі ще тоді, коли та не могла ковтати, залишалася після роботи, щоби просто побавити.

На відео в телефоні вона радісно показує, як дівчинка раділа великому торту, який Марина принесла на святкування її дня народження в лікарню.

Взимку 2019 року у Бріззі була справжня новорічна фотосесія, яку їй організувала медсестра Марина Бойко

“Коли ми вперше з нею зустрілися їй було 3.5 місяці, вона лежала в колисці на ніщо не звертаючи увагу, – згадує Марина.

Десь через місяць хтось голосно закрив двері і вона вперше здригнулася, тоді ми зрозуміли, що вона чує. 

Ще через якийсь час вона почала фіксувати погляд і це вже було свято, тому що ми  думали, що дитина сліпа. 

Згодом ми почали її вчити їсти не з зонду, а з пляшечки – на 5 мл суміші спочатку йшло кілька годин часу“.

Якщо в рік діти в більшості починають ходити, то Бріззі в такому віці тільки вчилася тримати голову.

“У неї великий потенціал”

Через три роки Бріззі з обласної лікарні перевели в запорізький будинок дитини “Сонечко”, де вона живе й досі.

До карантину Марина приходила до неї в гості тричі на тиждень по кілька годин.

“Вона дуже чітко розуміє, хто її любить і відкликається на любов. 

Ця дитина так багато в житті пройшла, що знає, хто прийшов її любити, а хто побавитися на кілька годин“, – каже жінка.

Дівчинка дуже добре розуміє, коли і що люди говорять саме до неї. “Вона докладає багато зусиль“, – додає Марина.

Це дає надію, що одного дня вона зможе ходити. Лікарі не можуть сказати, коли саме, бо це залежить від того, як складеться її майбутнє в найближчі роки. “У неї точно є великий потенціал“, – вірить Марина.

Очевидно, це могло б статися швидше, якби її життя склалося по-іншому і вона опинилася в люблячій сім’ї з самого початку.

Батьки

Згідно документів, які в травні 2019 року отримала в розпорядження австралійська телекомпанія ABC і які були опубліковані у півгодинному фільмі про сурогатне материнство в Україні, біологічні батьки Бріджет – американські громадяни.

Вони скористалися послугами компанії BioTexCom. 46 малюків, які затрималися в Україні, народженні сурогатно саме за посередництва цієї фірми.

Хоч, в тому ж матеріалі ABC, її власник Альберт Точиловський заперечує, що історія з Бріззі трапилася саме у його компанії.

Після передчасного народження дівчинки з екстремально низькою вагою батьки зареєстрували дитину і дали їй повне ім’я – Bridget Irmgard Pagan-Etnyre.

Але згодом відмовились надалі опікуватися нею.

Вони надіслали лист, що Бріджет “у вегетативному стані й не має шансів стати нормальною людиною або залишити стан, несумісний з життям“.

“Лікарі рекомендують нам припинити будь-яке лікування, щоб вона змогла спочити з миром… Ми не будемо забирати її до Америки. Ця дитина – невиліковна“, – написали батьки.

В листі вони дозволяють Biotechcom, а також усім лікарням України негайно відключити її від апаратів життєзабезпечення.

Через 18 місяців, коли Бріджет вижила і мала майже два роки, вони надіслали ще одного листа, в якому підтвердили, що не заберуть дитину і дали дозвіл на удочеріння.

Відтоді вони ніяк не довідувалися до дитини, хоча Марина Бойко і намагалася сконтактувати з батьком через соціальні мережі. Він не відповідав.

Відмовився від коментарів і АВС, коли ті особисто дзвонили йому по коментар.

Майбутнє Бріззі

З часу, коли фільм АВС набрав близько 600 тисяч переглядів в YouTube, кілька сімей-іноземців цікавилися можливістю її удочерити.

Але до 5 років українське законодавство дозволяє удочеріння тільки громадянам України.

Виняток – тільки через стан здоров’я дитини і теоретично Бріззі потрапляє у цю категорію.

Якщо до 7 років дівчинку не забере сім’я її переведуть в інтернат, але чи буде там продовжуватися її реабілітація невідомо.

“Моя найбільша мрія, щоби Бріззі поки не пізно отримала сім’ю, яка буде готова вкласти в неї любов, час і найголовніше гроші. 

Не варто приховувати, що реабілітація, яка їй необхідна, буде щось коштувати“, – пояснює Марина.

Кілька сімей-іноземців вже цікавилися можливістю удочерити Бріззі

Карантин забрав у неї шанс ходити

Після зйомки фільму про Бріззі глядачі в Австралії, а також друзі Марини зібрали кошти на путівку Бріззі в реабілітаційний центр Козявкіна в Трускавці, де ставлять на ноги дітей із ДЦП або ураженням нервової системи.

Бронювали ще восени 2019 року на квітень цього року, але через карантин поїздка відмінилася. І поки невідомо, чи зможе відбутися в найближчому майбутньому.

Карантин також обмежив спілкування дівчинки із справжньою подругою Мариною: в будинку дитини заборонено відвідування. Тож вони вже два місяці не бачилися.

Марина намагалася підтримувати зв’язок через відео, але дівчинка ображено відкидає телефон. Бріззі понад усе боїться – бути покинутою знову. Софія Кочмар-Тимошенко, спеціально для УП.Життя. Більше ексклюзивних новин читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост