Хочуть запровадити роздільні вагони для чоловіків і жінок. Чи вирішить це питання безпеки пасажирів?

Цей текст написаний в рамках спецпроєкту “Запитай Життя“.

Нагадуємо, у форматі AMA (ask me anything) ви можете поставити нам будь-яке запитання і ми знайдемо експерта, який на нього відповість, пише УП. Життя.

***

31 липня у потязі сполученням Київ-Маріуполь сталася трагедія: тричі судимий Віталій Рудько побив та намагався зґвалтувати журналістку Анастасію Лугову.

Ситуація підняла хвилю обурення у соціальних мережах.

Серед питань, які потрібно вирішити, як то повернення поліції у потяги, безвідповідальність працівників та просто людська байдужість, багато жінок висловили думки, що Україні потрібні гендерно-сегреговані вагони.

“Я хочу, щоб жінки мали опцію гендерно-сегрегованих купе (вагонів) в українських потягах усіх напрямків. 

Хочу для того, щоб не відчувати дискомфорт, сором і страх. 

І для того, щоб інші жінки, які мають подібні до моїх відчуття, досвідчили харасмент і сексуальне насильство у потягах, не відмовлялися від своїх поїздок, не відкладали їх, не очікували їх як страшного суду. 

Хочу тому, що жінки мають право на безпечний простір“, – написала Марта Гавришко у своєму пості у Facebook.

Серед питань, які потрібно вирішити, як то повернення поліції у потяги, безвідповідальність працівників та просто людська байдужість, багато жінок висловили думки, що Україні потрібні гендерно-сегреговані вагони

Окрім бажання безпеки, серед аргументів на користь гендерно-сегрегованих вагонів, жінка аргументувала цю пропозицію бажанням комфорту:

“Зазвичай, жінки не хроплять. 

Не розкрячують свої ноги на сидінні. 

Від них не так часто і не так сильно чути сигарети, алкоголь чи піт. У них не такі пахучі шкарпетки. 

Вони рано лягають. Вони не розкладають газетки з таранькою під пиво. 

Вони не дудлять горілку півночі. Вони не мають на меті тебе споїти. 

Вони не кидаються “брудними” жартами. 

Відповідальності їм додає присутність дітей. Бо ж саме жінки найчастіше супроводжують свою малечу у потягах”. 

Цей пост викликав нову хвилю обговорень, де люди, як завжди, поділились на два табори: на тих, хто категорично “за” та тих, хто “категорично” проти:

“Для забезпечення безпеки жінок потрібні додаткові міри, – погоджується психологиня Анна Римаренко.

Я потрапляла в багато ситуацій, які б ніколи не сталися, якби в нас були роздільні вагони.

Сегрегація у вагонах не зачіпає права чоловіків, але захищає право жінок на безпеку.

Тому я підтримую ідею роздільних вагонів”.

Противники концепції роздільних вагонів вважають, що це дискримінаційна практика, яка лише посилить нерівність між жінками та чоловіками й ворожо налаштує останніх проти жінок.

“Швидкі та легкі рішення завершуються ще гіршими наслідками, – переконаний лікар-інтерніст Руслан Буяновський.

Проблему треба вирішувати коригуючи її причини, та покращуючи роботу правоохоронців. 

Роздільні вагони — це імітація та ілюзія безпеки.

Ми можемо сперечатись, але істиною є досвід. Тому варто в питанні гендерної сегрегації звернутись до досвіду країн з розвинутою демократією. І побачити, які наслідки мав невеликій досвід такого рішення“.

Серед противників цієї ідеї є і жінки.

Наприклад, користувачка мережі Маргарита Зауфф стверджує таке:

“Розділяючи вагони (в певному сенсі місця загального користування) жінки, по суті, кажуть наступне: “Раз ти чоловік, то ти потенційний агресор, і ти повинен бути ізольованим”. 

Цей чоловік ще нікому нічого не зробив, в нього навіть в думках нічого не було, але він вже виведений за периметр і вже створюються дві групи: умовних жертв і умовних кривдників (презумпція невинності вже не працює).

Проблема 1: ми виносимо суспільний вирок чоловікам за їхньою статевою належністю. 

Проблема 2: ми змушуємо їх платити певну ціну за дії, яких вони не скоїли. 

В такій ситуації чоловіки будуть справедливо відчувати, що суспільство упереджено їх таврує. 

Відчуття несправедливості буде породжувати цілий спектр емоцій: від ошуканості й розпачу до агресії й бажання помсти”. 

Чи дійсно роздільні вагони для жінок та чоловіків вирішать питання безпеки?

Чи погіршить це нерівність між жінками та чоловіками та спровокує агресію останніх? Який досвід інших країн?

Спробуємо розібратися.

Ідея роздільних вагонів – не інновація

В Україні вже була подібна практика.

Деякі філії “Укрзалізниці” ще у 2010 році намагалися вводити в окремих потягах розділення на чоловічі/жіночі купе.

Проте послуга не мала попиту – залишалось багато нереалізованих місць.

“Укрзалізниця” не вважає доцільним розділення купе за статтями й наводить такі причини:

• під час бронювання квитків важко визначити стать, бо деякі імена та прізвища, зокрема іноземних громадян, важко ідентифікувати як “жіночі” чи “чоловічі”;
• така інновація може сприйматись як дискримінація та/або сексизм;
• з правової точки зору, не можна відмовити пасажиру в купівлі квитка. Наприклад, якщо чоловік-пасажир хоче купити квиток, а вільні місця лише у купе для жінок, то юридично йому не можуть відмовити.

До того ж, в правилах перевезення пасажирів зазначається, що у квитку пасажир може допустити не більше трьох помилок в імені та прізвищі.

Тобто, якщо умовний Олександр Іванов напише, що він Олександра Іванова, то його квиток все одно буде дійсним, в потяг його пустять і відмовити у проїзді в жіночому вагоні не зможуть.

Хоча б просто тому, що ця відмова не передбачена законодавством.

Найяскравішим прикладом країни з окремими вагонами для чоловіків та жінок є Японія, яка має серйозну проблему домагань в транспорті.

У 2000 році японкам на базі експериментального проєкту вперше запропонували окремі вагони під час нічних переїздів.

Після цього впровадження в Токіо кількість повідомлень про непристойну поведінку знизилась на 3%.

При цьому кількість повідомлень про домагання збільшилась на 15-20% на двох лініях метро, де ввели практику вагонів для жінок.

Не можна сказати, що роздільні вагони є дуже популярними серед жінок в Японії.

Як показали опитування, 35,9% жінок ніколи не користувались такими вагонами, 46,5% використовували їх “іноді”, 13,2% японок використовували їх “зазвичай” і лише 3,8% жінок завжди ними користувались.

Але в конкретно в Токіо ідею окремих вагонів підтримували 70% жінок.

Не обійшлось і без агресії: наприклад, у 2018 році група чоловіків увірвалась до вагону метро та протестувала проти дискримінації.

Потім офіційний спікер токійського метро так прокоментував цю ситуацію:

“Навіть якщо чоловік потрапляє у вагон для жінок, ми не просимо його покинути вагон, а закликаємо до кооперації, щоб всі пасажири почували себе комфортно”.

Проблема чоловіків, які все одно користуються вагонами для жінок, була і в Південній Кореї.

Через це програму, яку розпочали у 1992 році, припинили.

Наступні спроби були у 2007 та 2011 роках, проте, теж не дуже вдалі.

Також практика жіночих вагонів існує у Китаї, але присутність чи відсутність чоловіків там ніяк не контролюється.

Фото: that’smag

Безпека чи комфорт? Потрібно визначитись

Окремими вагонами жінки користуються не лише через ризики сексуальних домагань.

Як показало одне невелике опитування з 155 японок, 48% зазнавали харасменту в транспорті.

Але лише 14% користувалися окремими вагонами, щоб уникнути цього.

Інші називали такі причини як: погані манери чоловіків, страх п’яних, а деякі просто казали, що хочуть бути якомога далі від “брудних чоловіків з неприємним запахом”.

Варто зауважити, що у випадку з азійськими країнами ми говоримо саме про міський транспорт.

Українські потяги – це дещо інше.

Це місце, де ми можемо провести понад добу в закритому приміщенні з чужою людиною.

Місце, де ми проводимо ніч, маємо необхідність переодягнутися декілька разів.

І окремий простір, де жінка може не соромитись поправляти бюстгальтер, дійсно міг би сприяти психологічно комфортнішій подорожі.

Але тоді важливо розуміти, навіщо ми впроваджуємо окремі вагони: для психологічного комфорту чи безпеки?

Як показало ще одне японське дослідження, сегрегація в громадському транспорті мала свій ефект для зменшення випадків домагання, але більш ефективними виявились камери спостереження, тривожні кнопки та посилене патрулювання поліції.

Окремими вагонами жінки користуються не лише через ризики сексуальних домагань. Фото: GaijinPotblog

Окремі жіночі вагони можна розглядати лише як тимчасове тактичне рішення, а не стратегічне розв’язання задачі, вважає Анна Довгопол, координаторка програми “Гендерна демократія” Фонду ім. Г. Бьолля в Україні.

“Так само як квоти для жінок в уряді – це так звані позитивні дії, – уточнює експертка.

Жінки дійсно часто потерпають від різноманітних домагань у поїздах, бо це закрите приміщення, звідки нема, куди дітися. 

Тому для розв’язання проблеми тут і зараз окремі вагони – лише для тих, хто хоче таку опцію – резонне рішення. 

Але стратегічно, звісно, це не вирішує проблему насильства у поїздах, бо не лише жінки потерпають від насильства та грубої поведінки у поїздах, переважно чоловіків”.

Також вона додає, що окремі вагони не підважують і не адресують головну причину насильства – той “дозвіл” на насильство, яке культура дає чоловікам, весь період їхнього виховання і соціалізації.

За наявності гендерно-сегрегованих вагонів також може виникати питання, чи зможуть жінки, які не обрали такий вагон, почуватися безпечно у загальних вагонах.

Наприклад, японські жінки висловлювали занепокоєння, що їх будуть розглядати як “жертв, які самі цього бажали”, бо з якихось причин вони не захотіли або не змогли скористатись суто “жіночими” вагонами.

В Індії жінок вже критикували, що вони користувались змішаними вагонами.

Приклад того, як відвідування вагонів для жінок чоловіками ніяк не контролюється в деяких країнах. Переклад: двоє чоловіків конфліктували з жінкою, як тримає на руках дитину, зайнявши місця у вагоні для жінок

Чи ефективні роздільні вагони 

Насправді, чітких даних на цю тему не існує.

У кожної країни, яка впроваджувала цю практику свій досвід.

Наприклад, є дані, які вказують на відносний успіх: в Мехіко така практика зменшила випадки сексуальних домагань, про які доповідали, з 5 до 1 за день.

Але тут мова йде про окремі автобуси, а не вагони в потягах.

Тайвань відмовилась від гендерного розділення в транспорті після того, як ця практика не показала себе ефективною у зменшенні випадків сексуальних домагань.

Питання насилля та домагань настільки масштабне та системне, що його точно не можна вирішити лише вагонами.

“Етична реакція на насилля – це зупинити агресора, а не ізолювати жертву“, – пише Марта Ангелан, авторка книги “Відчепися: як реагувати та зупинити сексуальне насилля”.

Виокремлюючи жінок в окрему групу, ми ніби приймаємо той факт, що чоловіки не можуть не проявляти насилля.

І все, що ми можемо з цим зробити – це триматись від них якомога далі.

Але ми не можемо створити сегреговане за статтю суспільство.

І після виходу з вагона, жінка продовжує жити у змішаному суспільстві, а ризики сексуальних домаганнях не зменшуються на роботі, в інших видах транспорту тощо.

Найкращим вважають всебічний підхід.

В тому числі, можливість написати чи зателефонувати на гарячу лінію, підвищення усвідомленості населення, що така проблема дійсно існує, а також не переносити відповідальність за власну безпеку на жінок.

ОБСЄ: 67% жінок в Україні пережили насильство

“Окремий транспорт для жінок – спокуслива ідея, – пише феміністка Джессіка Валенті у своїй колонці для The Guardian. 

Але чи дійсно нам подобається повідомлення, яке ми посилаємо? 

Що жінки потребують окремого простору, а не чоловіки мають нарешті давати нам спокій, де б ми не були.

Якщо ми створюємо гендерно-сегрегований світ, то чому зупинятися на потягах?

Домагання на вулицях величезна проблема.

Зґвалтування в будинках, де живуть чоловіки. Є справжня епідемія зґвалтувань в університетських кампусах”. 

Схожу думку висловлює й Анна Довгопол:

“Для досягнення системних рішень потрібна гендерна освіта, щоб дітям не казали, що якщо хлопці чіпляються до дівчат, тягають за волосся, то це вони так заграють. 

Потрібно говорити, що чоловіки не мають безмовного права на будь-яку жінку тільки тому, що вони чоловіки. 

Що бути чоловіком можна не проявляючи агресію, що проблеми можна вирішувати не обов’язково кулаками. 

Всіх дітей варто вчити поважати кордони одне одного, але особливий акцент робити на тому, що хлопці повинні поважати кордони дівчат, що “ні” означає “ні”. 

Бо поки в суспільстві буде думка, що жінка завжди рада будь-яким проявам уваги від чоловіка, а чоловік має право чіплятися до будь-якої жінки, подібна агресія на насильство неуникні“.

***

Сегреговані вагони можуть допомогти жінкам почуватися комфортніше та уникнути неприємних поглядів, непрошених компліментів, натяків та доторків.

До того ж не треба буде весь час просити чоловіка вийти, якщо є необхідність перевдягнутися.

Проте тоді варто усвідомлювати, що послуга “вагони для жінок” може перетворитись суто на пропозицію, яка забезпечує комфорт, а не гарантує безпеку.

Твердження, що з чоловіками “їздити неприємно” і тому жінки мають відокремитись, цілком природно провокують агресію і базувати своє бажання комфорту не варто на зневазі до когось.

Якщо ми хочемо почуватися у безпеці та вважаємо, що для цього нам потрібні окремі вагони, то важливо розуміти що:

• чоловік може пройти в жіночий вагон. Гвалтівник, який побив жінку був взагалі без квитка і його пропустили у вагон “зайцем”.
• безпека – це право кожного, і тому потяги важливо обладнати тривожними кнопками, камерами спостереження, повернути поліцію. До речі, петицію про це вже створили.
• окремі вагони точно не покращать ситуацію з насиллям в цілому. Це глибокі системні зміни, як потребують сексуальної освіти, перегляду розуміння мужності, яке часто ототожнюється в нашій країні з агресією, а також реформування суддів та правоохоронних органів.

Наталія Бушковська, УП.Життя. А ти завжди пам’ятай, що більше цікавих новин ти можеш прочитати тільки у газеті ЯСНО. Купи газету у кіоску, або передплати на своїй пошті. Індекс 76076. ЗакарпатПост