Музика вільних: ромський джаз, Джанґо і ужгородець в Берліні

Для сучасної людини, яка цікавиться більш складною музикою, джаз давно перестав бути чимось унікальним. Скоріше це органічна частина великого музичного світу.

Ми маємо доступ до найкращих виконавців і найбільших експериментаторів. Та мало хто знає, що попри уявлення, що джаз – “музика афро-американців”, її віртуозно виконували роми, заснувавши цілу традицію ромського джазу, пише УП.Життя.

Як мандрував ромський джаз і чим захоплював аудиторію?

Хто такий Джанґо і як він вплинув на сучасний музичний світ?

І як розвивався ромський джаз на Закарпатті?

Про це розповідаємо в рамках освітньо-мистецького проекту CultuROM, який реалізує Ромська програма Міжнародного фонду “Відродження”, метою якого є доступно й цікаво розповісти про ромське мистецтво широкій аудиторії.

Джанґо Рейнхардт – ром-віртуоз

Мова про людину, яка вплинула на розвиток світового ромського джазу та і американського, зокрема.

Це був унікальний музикант, який не лише розробив свою особливу техніку гри двома пальцями, а й зробив ромську культуру популярною і відкритою для великої аудиторії слухачів від Європи до США.

Він був тим, хто випередив свій час.

Джанґо Рейнхардт – ром-віртуоз

Перша популярність прийшла до Джанґо у паризькому квінтеті Hot Club de France – у струнному колективі організованому скрипалем Стефаном Грапеллі. 

Гурт виник спонтанно, Грапеллі згадував:

– Ми обидва грали в одному і тому ж оркестрі. Я грав на скрипці.

Коли оркестр мав грати танго, Джанґо йшов зі сцени з гітарою.

Одного разу в мене порвалася струна і я пішов її замінити. З цього все і почалось. Джанґо сидів і награвав щось, я натягнув струну і став грати разом з ним.

Пам’ятаю, ми розважалися, граючи Dinah, і вирішили кожен так розважатися для власного задоволення, як Едді Ланг і Джо Венуті… Нам було чудово разом, тому що я одразу оцінив і відчув талант цього хлопця, його геніальність.

Одного чудового дня до нас зайшов брат Джанґо, Джозеф, зі своєю гітарою. Напевно, він працював десь недалеко. Він з’явився в той момент, коли ми тільки почали грати і приєднався до нас. А згодом Луі Вола притягнув свій контрабас і заграв з нами.

Ми так загралися, що забули того дня вчасно повернутися на сцену. Прибіг розгніваний менеджер і закричав: “Що ви тут робите?” З того часу кожен день ми грали вчотирьох, поки оркестр грав танго.

З юності Джанґо мав свою особливість: у 18-літньому віці, коли він ще жив в таборі, сталася пожежа, і в ній постраждали його руки – робочими лишилися великий, вказівний та середній палець.

Ця історія ледве не закрила йому шлях в професії, але хлопець не лише не здався, а й навчився грати віртуозно двома пальцями (великим притримував гриф).

Коли спостерігаєш за цим на відеозаписах виступів, то не віриться, що людина в принципі здатна так грати.

На цьому фото видно руки Джанґо Рейнхардта

Здається, що  історія успіху таких музикантів, як Джанґо, складається як у кіно – швидко і красиво. Проте це не так. Спершу квінтет сприймали дуже критично, їх називали “надто модерновими”. Та з 1935 по 1939 рік квінтет ставав все популярнішим.

Платівки Djangology, Limehouse Blues, Swing Guitars, Mistery Pacific, Minor Swing ста­ли бестселерами, і квінтет багато і з успіхом гастролював по містах Європи.

Музика, яку вони грали була проникливою, це був чистий струнний джаз, пронизаний галльським романтизмом.

Квінтет розпався із настанням війни. Стефан Грапеллі поїхав до Лондона, а Джанґо збирав нові колективи, котрі гастролювали по країнах, окупованих Німеччиною, а також Північною Африкою. 

За Джанґо стали слідкувати і активно запрошували на “гастролі по Німеччині” (йдеться про переслідування і геноцид ромів, влаштовані нацистами – ред.). Тоді музиканти розділилися і стали переховуватися.

Рейнхардт виїхав із Франції і спробував отримати притулок у Швейцарії, яка зберігала нейтралітет у війні. 

Йому відмовили, тож довелося знову повернутися до кочового способу життя.

Джанґо їздив Францією в компанії то музикантів, то ромів. Зрештою, він повернувся до Парижа, де відкрив свій клуб La Roulotte.

Джаз завжди був музикою вільних людей. У воєнні часи він став особливим символом спротиву окупантам, це була музика звільнення. 

Джанґо в кінці 40-х отримав запрошення від Дюка Еллінгтона, грав з низкою культових музикантів. 

На початку 50-х вони з Грапеллі знову об’єдналися в квінтет.  Та тоді музичне поле народило нову ягоду – стиль бібоп (бібоп, або бі-боп –джазовий стиль, якому характерне унісонне проведення теми на початку і в кінці композиції – ред.). Рейнхардту було надзвичайно складно адаптуватися до нових реалій. Він все частіше лишався осторонь справ, не давав концертів. Звільнені люди більше не тягнулися до свінгу.

У 1946 році Джанґо рушив у свою останню гастрольну подорож по США з оркестром Дюка Еллінгтона. І попри те, що великої слави вони не завоювали, техніка гри Джанґо двома пальцями усіх здивувала.

У ті ж роки музикант перевіз свою родину – дружину Софі та сина Бабіка (який також став джазменом) з Парижа до Самуа-на-Сені, на південь від столиці. Там він провів свій останній період життя.

Закарпатський ром в Берліні та

“неназваний” джаз на його батьківщині

Якщо говорити про ромських музикантів Закарпаття то, саме вони брали безпосередню участь у становленні Закарпатського обласного народного хору та ансамблю “Угорські мелодії”, які були засновані одразу після приєднання Закарпаття до УРСР в 1945 і в 1948 роках відповідно.

На той час це були дуже популярні колективи. І саме завдяки грі на музичних інструментах та природній обдарованості, роми не маючи музичної освіти, мали змогу працювати у найкращих музичних колективах, і змогли інтегруватись у суспільні процеси.

Оркестр Закарпатського народного хору та ансамбль “Угорські мелодії”.  Фото з книги “Музичний фольклор ромів Закарпаття”, Віллі Пап, Едуард Пап

На початку ХХ ст. ромські музиканти Закарпаття, самі цього не усвідомлюючи, вже грали ромський джаз.

Можна стверджувати, що біля витоків ромського джазу стояв один із його найперших професійних виконавців цього краю. Це був ромський музикант-скрипаль Гуди Бонди.

Він був дуже обдарованим, закінчив Празьку консерваторію і проживав в Ужгороді до 1970-х років.

Як музикант він працював у найкращих музичних колективах того часу. Грав різноманітну музику: класичну, ромську народну, твори радянських та європейських композиторів, і звісно ж ромський джаз.

Одного разу його запросили в Берлін до складу симфонічного оркестру, де він співпрацював з афро-американськими джазовими музикантами. І саме там Бонди вперше почув джазову музику та почав навчатися її техніці.

Відтак, першим на Закарпатті, він почав використовувати мистецтво джазу, як досить ефективну форму утвердження та популяризації ромського музичного мистецтва.

Потрібно зважати, що на той час поява в столиці Німеччини ромського музиканта з міста Ужгород була сенсаційною подією. І не просто поява, а визнання і прийняття в свої кола темношкірими джазовими виконавцями.

Цей історичний факт свідчить про високу обдарованість, талант та унікальність ромських музикантів Закарпаття у 1930-х років.

Приклад Гуди Бонди стосовно джазу наслідували багато закарпатських ромських музикантів:  саксофоністи Аладар Пап-старший та Дюла Балог, скрипалі Дюла Галамбоші та Дюла Легоцький.

Всі вони використовували ромський фольклор та варіації у джазовій манері, а також так звану “циганську гамму” (угорський мінор).

Мотиви нагадували всесвітньовідомий  ромський джаз “мануш”, засновником якого і був гітарист Джанґо Рейнхардт.

Дюла (Федір) Легоцький крайній справа у складі Угорського народного ансамблю.  Радянська афіша

Також не менш значний внесок у становлення ромського джазу на Закарпатті, вніс скрипаль та саксофоніст Аладар Пап-старший, як один із перших професійних саксофоністів на Закарпатті.

Він самостійно опанував саксофон, навчаючись у найкращих ромських джазових музикантів Будапешта.

Він першим на Закарпатті почав навчати талановиту ромську молодь джазовій музиці, і саме завдяки Папу-старшому ужгородські ромські музиканти теж навчались грати джаз та пізнавати його більше.

Аладар Пап-старший навчав і своїх дітей, серед яких найталановитішим став його син Віллі Пап-старший, який вже помітно виділявся з поміж інших ромських музикантів.

Він здобув вищу музичну освіту і став першим високопрофесійним освіченим джазовим музикантом.

Аладар робив великий акцент на освіті дітей. Завдяки йому закарпатські ромські музиканти познайомилися з саксофоном, також він як музикант став засновником музичної династії, яка живе і грає музику й досі, а саме музичної династії Папів.

Серед чотирьох його дітей найталановитішим став Віллі Пап-старший, який в молоді роки вдосконаливши гру на саксофоні та кларнеті, досяг вершини виконавського мистецтва.

Віллі Пап-старший. Фото надане Едуардом Папом

Якщо говорити про подальший розвиток ромського джазу на Закарпатті, то в 1960-70-х роках з’являються перші ромські джазові колективи, серед яких найбільш відомим був колектив під керівництвом Горвата Бейли-старшого.

Цей колектив повністю складався з ромських музикантів, і його можна вважати першим професійним ромським джазовим колективом на Закарпатті.

У колективі грали найкращі ромські музиканти того часу, це: Горват Бейла-старший – піаніст, Віллі Пап-старший – саксофоніст, Юрій Будьо – контрабасист та Янош Адам – ударник.

Ці музиканти вважалися найкращими ромськими музикантами того часу, і брали участь у багатьох музичних конкурсах, концертах та фестивалях.

Але якщо говорити про професійні ромські джазові колективи, то унікальним є Пап-Джаз-Квартет, який був створений у 1995 році з ініціативи відомого джазового музиканта Віллі Папа-старшого та його сина Віллі Папа-молодшого, також не менш відомого музиканта, композитора та аранжувальника.

Це єдиний в Україні ромський професійний джазовий колектив, який існує та функціонує по сьогоднішній день.

Авторство більшості композицій колективу належать Віллі Папу-молодшому. Зараз у репертуарі колективу понад 84 його авторських композицій.

Також Віллі Пап-молодший як композитор та аранжувальник робить власні обробки народних композицій різних національних меншин.

Віллі Пап-старший став лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, всесоюзних ще 1982 року.

Йому належить ідея створити міжнародний фестиваль ромського джазу на Закарпатті Pap Jazz Fest, він зробив сучасну ромську музичну культуру справді професійною і помітною в Україні і світі.

Також значний внесок у розвиток джазу на Закарпатті вніс Віллі Пап-молодший, який після смерті батька став організатором та керівником єдиного в Україні ромського джазового професійного колективу Пап-Джаз-Квартет.

Окрім безпосередньої музичної кар’єри він навчає ромських дітей джазовій музиці. Ця освіта дає старт багатьом талановитим музикантам ромського походження.

Таким чином династія Папів продовжується, які бачать своєю метою відродження ромської культури, повернення їй колишнього авторитету, самобутності та оригінальності.

Джазові “нащадки” Джанґо

Якщо повернутися до історії Джанґо, то його слава не зникла. Музика Джанґо Рейнхардта стала традицією.

Після його смерті ромський джаз, особливі варіації помандрували далі по світу і втілилися в різних музикантах. 

Найбільше Джанґо вплинув на ромських музикантів, бо сам був з роду Manouche – франкомовного румунського ромського роду, який розселився в Голландії, Бельгії, Німеччині та Ельзасі на півночі Франції. 

Кілька імен, які стали продовжувачами його традиції:

Бірелі Лагрен – спочатку він був відданим шанувальником стилю Джанґо, але з часом став самобутнім гітаристом відомим по всій Європі.

Грав Лагрен на електрогітарі та влаштовував заворожуючі дійства лише за допомогою басу та ударних інструментів.

Ще одні “нащадки” Рейнхардта – дует Булу та Еліос Феррі.

Булу використовує ромські прийоми і веде слухача за собою. Він не копіює Джанґо, а використовує його гармонійні знахідки із середньовічними формами. Музика, яка заворожує.

Джанґо вплинув не лише на гітаристів, відомо, що окремі елементи методу застосовували легендарний саксофоніст Чарлі Паркер та трубач Ліззі Гіллеспі.

Джанґо Рейнхардт став фактично першим європейським виконавцем, якого визнали і прийняли на батьківщині негритянського джазу в США. Саме там він виступав із оркестром Дюка Еллінгтона як запрошений гість.

Ромські мотиви в сучасному джазі та інших жанрах

З 2000-х років ромський джаз набув нової популярності.

Зрештою, цей напрямок грають в Бразилії, Тайвані, Ізраїлі, Україні, Росії та інших країнах.

Проте особливістю нової хвилі стало те, що його переважно грають музиканти не ромського походження. Багато з цих гравців досягли неймовірного рівня, і дехто навіть розробив свій унікальний стиль, який намагаються наслідувати сьогодні багато інших неромських гравців.

Але в музичному світі це викликає дискусію – чи можна вважати такий джаз ромським?

Грають його переважно “ґаджо” (“чужинці” ромською). У цих мотивах менше фольклорних нот, проте точно не менше експериментів.

І чи можемо ми сказати, що сучасний ромський джаз існує без Джанґо?

З таким же успіхом можна було би сказати, що на поп-музику не вплинули The Beatles.

Переважна більшість ромських джазових гравців сьогодні  також грає сильно кодифіковану форму джазу, та ядро ​​цих кодів походить безпосередньо від Джанґо – ритми, голосні акорди, словниковий запас, репертуар, аж до інструменту.

Ромські музики в Ужгороді під час свята 1 травня.  Фото з книги “Музичний фольклор ромів Закарпаття“, Віллі Пап, Едуард Пап

Загалом “коренева” циганська музика в світі представлена декількома великими групами:

• франко-іспанська, де сильно відчутний вплив фламенко, а домінуючий інструмент – гітара;
• балканська, якій властиві духові інструменти (основними популяризаторами стали Емір Кустуріца і Горан Бреговіч);
• середньоєвропейська – Угорщина, Словаччина і Чехія – де переважають мелодійні партії скрипки і цимбал.

Але у цієї музики є свої відгалуження чи навіть відхилення – це циганський джаз та циганський панк.

У одній із програм “Музика на свободі” відомий російський музичний критик Артемій Троїцький говорить про gypsy punk:

– Gipsy punk – поширений по всьому світу музичний напрямок, де пісні виконуються на мовах країн перебування ( англійська, французька чи іспанська) і за своєю концепцією близькі до панк-року, але ритм і особливо інструментальна частина (скрипка і духова секція, разом з електрогітарами) слідує енергійній циганській традиції.

Серед таких знамениті французи Ману Чао і Negresses Vertes, американці Gogol Bordello на чолі із українцем Євгеном Ґудзем, іспанка Ампаро Санчес та інші.

В  колекцію “нового осмислення” циганських мотивів можна додати молдавський гурт Zdob si Zdub, індійський Musafir, італійський Acquaragia Drom та інші.

До слова, один із найбільш знаменитих гуртів сучасності Gogol Bordello включає в своєму музичному коктейлі “інгредієнти” ромського джазу також. 

Він став одним із найбільших промоутерів “циганськості” як свободи, як розчинення застарілих канонів (тому і панк-рок), а також міжкультурності.

Як бачимо, ромський джаз пройшов не менші мандри, аніж сам ромський народ. Та як би він не змінювався, які би нові елементи в нього не додавалися, традиція зберігається.

Катерина Гладка, закінчила КНУ ім. Шевченка та Український Католицький Університет за напрямком “журналістика”, співавторка книг: “Небесна сотня” та “Добробати” (видавництво Фоліо). Лауреатка конкурсу “Як тебе не любити…”, коротка проза про Київ, Лауреатка конкурсу Open Eurasia, 2 місце в номінації “Есеїстика”.

Едуард Пап, виріс у відомій родині ромських музикантів Пап, Ужгородське державне музичне училище ім. Д.Є. Задора, Ужгородський факультет Київського національного університету культури та мистецтв за напрямком “Музичне мистецтво”, керівник гуртків “Основи гри на музичних інструментах”, “Фортепіано” при Закарпатському обласному Палаці Дитячої та Юнацької Творчості “ПАДІЮН” • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост