Вітчим із Закарпаття під Новий рік вигнав нещасну падчерку із дому у ліс одну
Ця зима для українців буде карантинною. Подорожувати багато хто не зможе. Дивовижні карпатські краєвиди вдасться побачити далеко не всім, хоча о цій порі в горах дуже гарно. Але ж так хочеться казки і трохи див! І не лише дітям, але й дорослим. Тому газета ЯСНО вирішила влаштувати для читачів зимову новорічну подорож Закарпаттям. А до того ще й зібрати цікаві легенди з найбільш мальовничих місць. Місцеві їх знають багато, тож ми з вами щедро ділимось побаченим та почутим.
Місце, де просто не можна не зупинитись – це Тячівщина. Там настільки гарна природа, що лише самі по собі краєвиди варті того, аби їх побачити. Але цей край іще й багатий на легенди.
Вишоватський Великий водоспад – один із трьох, розташованих поблизу села Вишоватий Тячівського району. Найбільший із тутешніх водоспадів має висоту 14 метрів. Живить його коротка однойменна ліва притока потічка. Неважко здогадатися, що повноводим Великий водоспад, як і його менші сусіди, буває не цілий рік, а лише за умови тривалих рясних дощів або відлиги, а також у період танення снігів. Довкола нього росте розкішний ліс і відчувається просто дивовижний запах свіжості.
Жителі навколишніх сіл розповідають, що перші поселенці Вишоватого використовували водоспад для спуску дерева з гір. Через цю функцію у нього з’явилася друга назва – «повзало». За легендою, в давнину водою з водоспаду вмивалися дівчата, в такий спосіб намагаючись зберегти вроду. На Івана Купала саме в цих місцях опівночі шукали магічну квітку папороті. А за однією з оповідок, водоспад допоміг місцевій дівчині Василині знайти щастя. Народилась вона калікою, одна нога була коротшою за іншу, на спині був великий горб, усе обличчя вкривали прищі, та й шкіра була якоюсь, ніби гусячою. Батько дівчини помер, а вітчим, зрозумівши, що ніхто її заміж не візьме, а годувати треба – вигнав бідолашну з дому. Як не плакала мати – він її не слухав. І посеред зими опинилась нещасна у лісі сама-саменька. Не хотілось їй жити, тож вирішила втопитись. Прийшла до водоспаду і залізла у крижану воду. Закрутилось від холоду у голові Василині – і вона знепритомніла. Коли ж прийшла до тями, думала, що мертва, бо над нею схилився якийсь хлопець і щось ніжне шепотів на вухо. Виявилося, що він витяг її з води і поніс до себе додому… бо жив недалеко.
Розповіла йому дівчина свою страшну історію, та він не повірив, бо Василина описувала себе як страшну потвору, а насправді була дуже гарною. Тоді він повів її до водоспаду – і вона побачила на кризі своє відображення. Вона справді стала зовсім іншою людиною. Природа змилосердилась над нею і віддячила за те, що вона завжди її любила і оберігала – то звірятко лісове від смерті врятує, то криницю прочистить, то зламане деревце підв’яже… Більше ніколи не ходила Василина до вітчима, а зі своїм рятівником одружилась і жила довго та щасливо.
А нам час повертатись додому, але наступного разу помандруємо до інших цікавих місць.
