На Закарпатті помер відомий професор Михайло Ганич
Про смерть батька повідомив у соцмережі його син Тарас Ганич.
“Щороку виставляв цей пост, бо мій батько заслужив перед людьми і богом, щоб його не забували. Тільки раніше це було на черговий день народження тата, сьогодні ж (6.01.2020) сумний привід… Михайло Ганич народився 20 травня 1931 р. в с. Малий Березний на Великоберезнянщині в простій селянській родині. І якщо у моєї матері намішана голуба дворянська кров роду Добеїв з Перечина у поєднанні з дідовою гуцульською черленою кров’ю роду Мандзюків з Великого Бичкова, то татова родина має чисто селянське коріння. Правда, його батько, а мій дід, теж Михайло, встиг з’їздити в 20-х р.р. минулого століття в Америку, підзаробивши за пару років там грошенят на сяку-таку господарку і клапоть землі, куплених після повернення. Ну а мій батько після закінчення нашого медфаку з відзнакою в 1955 р. встиг попрацювати пару років хірургом в сільській лікарні Синевира, далі в 1958-1959 рр. – головний лікар Міжгірського району і райлікарні, завідувач хірургічного відділення. В 1959 році він навіть встиг вперше на Закарпатті пришити з хорошим результатом випадково ампутовану на лісопилці руку лісорубу. Далі поворот у біографії, бо на запрошення майбутнього головного акушера-гінеколога країни, а тоді – зав. відповідної кафедри УжДУ Миколи Бакшеєва батько поступає до нього в аспірантуру (1959), в 1962 р. – захищає кандидатську, а за три роки, вже доцентом, коли Бакшеєв переїхав у Київ, стає на чолі кафедри акушерства і гінекології. Фактично, батько умудрився понад 40 років завідувати акушерсько-гінекологічними кафедрами (рекорд, якого я точно не буду намагатися повторити): 1964-2000 – кафедра акушерства і гінекології медичного факультету, 2001-2005 – новостворена кафедра охорони материнства і дитинства на ФПО, де він далі працював професором до 2016 р. Під керівництвом видатного українського вченого, академіка М.С. Бакшеєва виконав та у 1974 р. успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Плацентарний бар’єр та його роль в обміні білків і біологічно активних речовин між материнським організмом і плодом». З 1974 р. – доктор медичних наук, з 1976 р. – професор. У 1984-1987 р.р. – декан медичного факультету, врешті-решт відмовився від посади за власним бажанням, оскільки йому набридло вислуховувати періодичні цінні безапеляційні вказівки з ректорату, кого підтримати під час вступу у вуз, а кому натягнути оцінки на екзаменах. Дерев’яна обивка деканату медфаку – ще з тих, батькових часів. Голова науково-медичного товариства акушерів-гінекологів та головний акушер-гінеколог Закарпаття (1965-2001), під час його керування акушерсько-гінекологічною службою краю в ній був порядок і витримувався достойний рівень надання медичної допомоги. За свою багаторічну творчу працю М.М. Ганич навчав понад 7 тис. майбутніх лікарів і виховав сотні акушерів-гінекологів, підготував 8 кандидатів медичних наук, створив свою школу акушерства та гінекології, яка продовжує гідно представляти УжНУ в Україні та за її межами. Опублікував понад 220 наукових праць, більше 35 навчальних посібників та методичних розробок. Вперше написав українською мовою та видав навчальні посібники «Акушерський фантом» (1971) та «Практикум з акушерства і гінекології» (1974), які довгі роки були настільними книгами лікарів-спеціалістів. Співавтор трьох підручників з акушерства і гінекології, виданих в Братиславі (Словаччина) та Україні (м. Харків). Академік Української академії наук (1996), Заслужений професор Ужгородського національного університету (2005). А тепер – фотографії. Колись батько обіцяв сам щось підібрати зі свого архіву для скaнування, але якось не склалось… 6 січня 2021 р. роки взяли своє, і мого батька покликала до себе кохана дружина Оксана Ганич. Сподіваюсь, ім знову буде добре разом… Спочивай з миром, тату, ти віддав світу, сім’ї і мені зокрема все, що міг. До зустрічі. Прощання з проф. Михайлом Ганичем відбудеться 12 січня 2021 р. на Кальварії в будинку ритуальних подій о 14.002, – написав він.
