Свекруха не полюбила мене з першого погляду і щоразу, коли ми приходимо в гості намагається принизити перед чоловіком

Що робити, коли стосунки з чоловіковою матір’ю зовсім не клеяться? Як не нагрубити жінці і при цьому не дозволити себе ображати? До редакції газети ЯСНО звернулася закарпатка Ольга Куцин. Жінка просить поради від читачів, бо опинилася у непростій життєвій ситуації.

У нас із чоловіком було студентське кохання. Ми обоє з досить бідних родин і не хотіли повертатися в село, бо там перспективи зараз зовсім ніякої. Ми з сусідніх районів і більшість молоді у нас на заробітках…. Ми ж були економістами і мріяли про нормальні гроші.

Одружились ми таємно від усіх на останньому курсі. Я завагітніла і ми вирішили просто розписатися, не робити ніякого весілля. Просто посиділи з друзями декілька годин у кафе і розійшлися. Із батьками Діма мене довго не знайомив, попереджав. Мати в нього з характером. У цьому я мала можливість пересвідчитись і сама.

Коли ми поїхали знайомитись, вона поводилася дуже зверхньо. Одразу питала про родину, хто чим займається, скільки дітей вдома, яке придане мені мати приготувала. У мене, зізнаюсь, не було нічого… З Дмитром ще студентами ми підробляли і мали трохи заощаджених грошей – от і весь запас.

Свекрусі не сподобалося, що я бідна, вона мріяла про багату невістку, з квартирою в Ужгороді і машиною, своїм бізнесом, а не просту селючку з порожніми кишенями. Те, що ми таємно одружилися, її розлютило ще більше. Вона поводилася так, що ми, плануючи залишитись на всі вихідні, поїхали звідти вже за кілька годин.

Коли народився Миколка, вона одразу, при чоловікові в пологовому заявила, аби Дмитро якомога скоріше зробив тест ДНК, бо хто його знає, можливо, дитя й не його… бо я, мовляв, народила через 5 місяців після весілля, тож малюк міг бути, за її словами, від кого завгодно.

Вона дуже хотіла і досі хоче, аби ми розлучилися. Навіть зараз, коли Миколці 12 років, вона при ньому говорить, що це ще велике питання, чи він її онук…. Може так… просто  чужа дитина. Яку виховав її син.

А ще вона постійно переконує Діму, що я погана господиня – перу не так як вона, не так прасую, не так готую…  Хоча я вибиваюся з останніх сил і працюю на трьох роботах. Чоловік у мене хороший, на нього я не нарікаю, ми вже навіть квартиру свою купили, і автомобіль маємо, хоч і недорогий, але добре на роботу їздити та сина в школу вранці відвозити… Утім коли бачу свекруху, уже й сама починаю відчувати себе якоюсь бездарною нікчемою. Вона так професійно мозок промиває,  що я деколи навіть починаю їй вірити.

Єдине тішить, що приїжджає вона до нас нечасто. Але восени, коли потрібно збирати врожай, ми мусимо все кидати і їхати їй допомагати. У відповідь вона навіть кілограм картоплі нам не дає. Хоч ми й не просимо, але якось негарно. Із донькою весь урожай ділить порівну, а втона палець об палець не вдарить. Усе то її голова болить. Коли треба працювати, то на роботу її терміново викликають, то у дитини температура, то ще щось. У нас же відмовок бути ніколи не повинно, бо свекруха нас одразу проклинати починає і мене називає невдячною незграбою, шльондрою, що нагуляла дитину і силою одружила на собі її сина. Загалом слів вона до мене не підбирає, що є найгірше – усім обзиває. Я весь час мовчки терплю, та відчуваю, що якось не стримаюсь і виговорю все, що за всі роки накопичилося в моїй душі. Просто незручно якось старшу жінку так ображати.

Та дуже вже допекло, як вона навмисне при Дмитрові щоразу щось собі вигадує проти мене. Це вже ні в які рамки не лізе. Невдячна! Я ж вдома все кидаю, щоб їй допомогти, а вона навіть не подякувала жодного разу. Як можна бути такою безсердечною? Чи мине це колись, чи так триватиме все життя?

Що мені робити? Мовчати й далі. Чи нарешті сказати все, що я думаю? Можливо, хоч так свекруха задумається і перестане мене ображати? • Більше історій читай у свіжому номері газети ЯСНО Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост