Яким був закарпатський Тячів 100 років тому
Яким був Тячів і як жили тячівці у 30-х роках минулого століття, за чеської влади, – розповідає чеський часопис «Podkarpatska Rus».В одному з номерів цього видання за 2008 рік опубліковано цікаву краєзнавчу статтю під заголовком «Тячів – марамороське королівське місто» (автор – В.Куштек), написану на основі спогадів старожилів, які мешкали у місті в 30-х роках минулого століття, пише tyachiv.com.
Пропонуємо вашій увазі стислий переклад цього нарису:
«Менш ніж у 30 км на схід від міста Хуст, на правому березі річки Тиса лежить непомітне містечко Тячів, що нараховує сьогодні близько 10 000 жителів. Воно розташоване на стародавньому торговому шляху, по якому в середні віки транспортували сіль з довколишніх соляних шахт до угорських і польських міст.
Поселення є доволі давнім, його першими поселенцями є німецькі колоністи.
З 1329 року місто належало до п’ятьох вільних королівських міст Мараморошу, і його жителі користувалися привілеями в торгово-економічній діяльності, надані королем Карлом I Робертом.
Після завершення І Світової війни і навесні 1920 року східна частина Карпат до Севлюшу (Виноградова) була зайнята румунами. Чеське управління у Тячівському, Рахівському та Хустському округах було встановлене упродовж квітня-червня 1920 року. Урядування чехів поступово об’єднало землі, які постраждали від війни і принесли з собою у Тячів дух свободи і просвіти.
Переважна більшість населення Тячева у 20-30-ті роки займається скотарством. Завдяки уряду були створені взірцеві стайні для племінних биків та чудові пасовиська. Вирощених бичків, особливо племінних, експортували на ферми по всій Підкарпатській Русі та Чехії. В місті, як і у більшості чеських поселень, переважає торгівля деревиною. Тячів був також відомим центром садівництва. Річний обсяг вирощених яблук склав близько 1000 вагонів. Вони були дуже затребувані, особливо сортів Джонатан і Голден Ревелі.
У 1937-1938 роки поблизу залізничної станції було збудовано плодосховище. Обговорювалося також будівництво невеликого заводу для виробництва консервованих фруктів і варення, але цей проект був реалізований у післявоєнний період.
Суспільне життя міста було зосереджене у пана Касалка в готелі Корона на головній площі. Тут проводилися різні вечірки та іноді театральні вистави.
В будівлі спортивного товариства «Сокіл» організовували різноманітні виступи та розваги. У місті панувала затишна атмосфера. У неділю ніхто не смів працювати, цей день був присвячений відпочинку та прогулянкам на головній площі і набережній біля Тиси. Також ходили в кіно до осередку «Сокола» на вокзалі або грали в боулінг у місцевих барах.
Спортсмени проводили тенісні змагання, а взимку грали в хокей неподалік Тиси. Головою тячівського тенісного клубу був Гегедиш, один з найкращих гравців в окрузі. Серед тячівських любителів спорту особливо відзначався пан Гушка з окружного управління, який весь свій вільний час присвячував тенісу, а взимку – хокею. Під його керівництвом тячівська хокейна команда досягала у змаганнях відмінних результатів.
І хоча у Тячеві співмешкали представники кількох національностей (половина – русини, а також чехи, угорці, євреї та німці), випадки національної нетерпимості ставалися вкрай рідко.
Серед відомих особистостей, які мешкали у Тячеві, був місцевий історик та письменник Олександр Маркуш, який працював тут у 1910-1939 роках. Тячівського окружного керівника Павла Коссея обрали у 1935 році до Чеського Парламенту, де він представляв інтереси карпатських фермерів.
Загалом тихе життя містечка у жовтні 1936 року схвилювала аварія пасажирського потяга на станції, в якій були поранені кілька подорожуючих.
Ще один сумний інцидент стався у 1933 році, коли від ножового поранення загинув будівельник фірми Неквасіл, яка збудувала окружний суд у центрі міста.
Оскільки Тячів розташований поруч з румунським кордоном, то контрабанда тут була майже народним спортом. З Румунії переправляли переважно спирт, а іноді і свійську худобу. При виконанні службових обов’язків фінансовій поліції не раз доводилось переслідувати місцевих або румунських контрабандистів.
Однак легальний спосіб переходу на той бік кордону ніяк не обмежувався. Мешканці Тячева і околиць використовували можливості малого прикордонного руху і часто їздили на румунський бік на закупи або з приватною метою.
У березні 1939 року тячівський прикордонний міст через Тису став ареною драматичних подій. Через нього до Румунії відступали представники загонів оборони, державні службовці чеського уряду з родинами, деякі представники карпатської влади, серед яких і Августин Волошин. Останні чеські представники покинули місто 17 березня 1939 року.
Сьогодні від мосту залишилась лише частина. До певної міри змінився і Тячів, але до цього часу зберіг свою чарівність».
На фото 1: будівля Тячівського окружного суду. 30-ті роки ХХ ст.
На фото 2: Після тенісного турніру між командами Тячева і Ужгорода, 1936 рік. П’ятий справа у першому ряду – Тячівський окружний начальник Павло Коссей.
