Посварилася з дочкою, бо не хотіла дітей, а тепер за 7 років ще жодного разу не бачила онука

Що робити матері, коли стосунки з дочкою зруйновані і налагодити контакт не вдається? При цьому свою провину жінка визнає, але все одно помиритися з власною дитиною не може. До газети ЯСНО звернулася за карпатка Ольга Молнар. Жінка просить поради, бо хоче нарешті помиритися з донькою і побачити онука.

Мені 53 роки, доньці – 33. Вийшла вона заміж у 19 років, та чомусь у них із чоловіком довго не було дітей. Я сама народила її у 20 і знаю, що в молодості виховувати дитину легше, адже є сили та енергія для цього. Маю ще 30-річного сина. У нього вже давно діти: хлопчик 14 років та дівчинка – 12. Із невісткою у нас чудові стосунки, жодна гостина не обходиться в хаті без неї. Працьовита, добра, гарна. Не невістка, а мрія. Дай Бог усім таких, як моя Іра.

А от донька в мене з характером. Завжди росла не такою як усі, з характером. Була малою не дівчиськом, а справжнім хлопчиськом – по деревах лазила, дівчат била, руки ламала. У школу не раз через неї викликали. Та минулось. Переросла. Але не дуже змінилась. Вийшла заміж вона рано, із Василем любов до гроба була. Та от діточок чи то Бог їм не давав. Чи самі не хотіли – так і не знаю. Донька взагалі казала, що не буде народжувати ніколи, хоче кар’єру будувати, квартиру купити. Бізнес відкрити. Уже і квартиру з Василем купили, і будинок побудували, і в кожного по машині було, і фірму разом відкрили. А дітей все не було і не було. Я дуже хвилювалася. Радила хоч із притулку взяти… Та де там! Наталка коли на мене рот відкрила, та ще й при кумі… я мало крізь землю не провалилась. Кричала несамовито, аби я в її родину не лізла. Її не повчала, бо вона не школярка, а доросла жінка і взагалі… то, за її словами, не моя справа, мати їй дітей чи ні. Заявила моя донька, що більше мене ні бачити. Ні чути не хоче, бо я старомодна і живу критеріями середньовіччя.

Я пробувала і телефонувати їй, та вона не відповідала, і додому приходила, та двері ніхто не відкривав. Ну не вийшло помиритись і все. Із того часу минуло цілих 10 років. Наталка народила сина і зараз йому вже сім років, а я ще жодного разу його не бачила. Душа болить, просто розривається на шматки при думці про це, як то так, щоб рідна бабуся навіть гадки не мала, як виглядає її онук. Від людей тільки знаю, що звати його Денисом і що він гарно грає на скрипці. Я теж у дитинстві ходила у музичну школу і мала хист до музики. Напевно, у мене вдався, бо донька більше футболом та боксом цікавилась, ніж мистецтвом. Хоча не знаю, може й родичі Василя на чомусь грають… крім нервів.

Чужі люди розказують мені про онука, який він милий і чемний, а я навіть не маю змоги його обійняти. Пробувала нещодавно ще раз зв’язатися з Наталкою, але так само безрезультатно. Що мені робити? Порадьте, будь ласка • Цілу історію читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост