Сірі корови і паприка: На Закарпатті проклали маршрут найзахіднішими туристичними точками України
Найстаріший будинок Ужгорода, сірі корови, музей паприки — чим зацікавить маршрут найзахіднішими точками України?
«Одна долина – багато культур» — так називається маршрут, розроблений істориком та екскурсоводом Павлом Худішем в рамках проєкту «Пізнай Ужанську долину». І називається так неспроста. Адже Павло пропонує туристам цікаву мандрівку різноманітним та мультикультурним маршрутом Ужанської долини, де століттями проживали і досі поруч з українцями мешкають угорці, словаки, чехи, євреї, роми та інші. Таке тісне і водночас дружнє сусідство залишило по собі яскравий слід як у культурі, так і побуті місцевих жителів. Про родзинки даного маршруту його автор розповів назагал.
— Павле, назвіть кілька причин, чому людина може зацікавитися даною автопрогулянкою?
— Про автопрогулянку Ви вірно підмітили, адже у даному випадку йдеться про локації, які досить-таки віддалені одна від іншої, а тому комфортно до них добиратися автівкою. Звісно, можна це робити й на велосипеді, однак, не всі готові до таких поїздок та й погода — досить вагомий аргумент у такому разі. Щодо причин, то, перш за все, важливо розповісти, що дана екскурсія розрахована на широку аудиторію. Якщо у проєкті «Пізнай Ужгород» маршрути були тематичними і легко долалися пішки, то у «Пізнай Ужанську долину» вони — розкинуті географічно та є збірними. Ми показуємо не тільки історичні чи важливі з культурної точки зору об’єкти, але й гастрономічні, рекреаційні пункти тощо. Наприклад, якщо говоримо про угорців, які живуть у Великій Доброні, їхні захоплення та діяльність, як-от вирощування знаменитої паприки, то дегустація страв у місцевому ресторанчику — додаткова ознайомча опція.
Ще одна причина, чому варто помандрувати за даним маршрутом, що це — найзахідніший регіон України. До того ж він єдиний, який межує з трьома європейськими країнами. Загалом же Ужанська долина впродовж своєї історії була у складі понад 10 державних утворень!
— Дійсно переконливо. З якої точки починається подорож?
— Загалом, з міста Чоп, що є символічним та логічним. Адже це маленьке містечко з населенням 8 тис. осіб — найзахідніша точка України. Воно відоме ще з ХІІІ століття. Це було нічим непримітне невеличке село на півночі Угорського королівства аж до кінця ХІХ століття. Саме тоді, у 1872 році в Чопі було побудовано одну з перших залізничних станцій на Закарпатті, що призвело до стрімкого росту населення. У 1944 році за Чоп майже місяць велися жорстокі бої радянської армії проти угорців та німців, тому воно значно постраждало.
Однак, хотів би звернути увагу, що стартувати можна з будь-якої точки маршруту, залежно, де знаходиться подорожуючий.
— На яких пунктах екскурсії хотілося б особливо наголосити?
— Таких є багато. Наприклад, Реформатський храм кінця XVIII століття у селі Соловка, що неподалік від Чопа. Збудований у 1793 році, храм добре зберігся. Ключ від нього зберігає жінка, що живе поруч. Якщо бажаєте потрапити всередину, слід попросити її відкрити храм. Реформатська церква – один із напрямків протестантизму, який засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. У кальвінізмі відкинуто всі зовнішні атрибути культу — вівтар, ікони, свічки, хрест. Обрядове життя зводиться до слухання молитов, створених пастором, його проповіді, співу псалмів. Шлюб освячується вдома, молитва над померлими теж читається вдома. Скасовані літургії та всі католицькі свята, окрім Воскресіння, а пастором може бути як чоловік, так і жінка.
Якщо подорожуючим більш цікаві інші теми, то варто звернути увагу на ферму угорських сірих корів, що розташована між селами Мала та Велика Добронь. Угорці вважають цю породу найдавнішою м’ясною породою в Європі, що визначається особливою сірою мастю та довгими рогами, які у дорослих биків сягають метра.
Багато хто бачив у різних джерелах інформацію про кордон посеред вулиці у селі Малі Селменці. Це — доволі сумна та подекуди трагічна історія, коли одного дня 1945 року село розділили практично навпіл між Радянським Союзом та Чехословаччиною. Чому сумна? Тому що багато родин, родичів та сусідів залишилися по різні боки кордону. Пізніше села стали належати Україні та Словаччині, однак родичам, аби побачитися, потрібно було долати по 70-80 км, аби перейти кордон в Ужгороді. Власне, як було вирішене це питання та які ще цікавинки супроводжують цю історію — в аудіогіді.
Загалом, у маршруті — багато цікавого. Це і музей паприки у селі Велика Добронь, і садибний будинок графа Дєндєші на ужгородській Радванці, й Ужгородське лісництво та унікальний рокарій, і цікава історія прикордонного словацького села Гута, і єврейське минуле Перечина.
— До речі, про євреїв. Ви ж досліджуєте цю тему вже давно…
— Так, і тому з особливим трепетом працював над описом Перечина в контексті життя та діяльності єврейської громади. Євреї століттями проживали тут та залишили пам’ять про себе в архітектурі, традиціях, кухні. У самому центрі Перечина розташована синагога, збудована у1903 році. Колись на її фасаді можна було побачити велику зірку Давида, про що свідчать старі фотографії. Наприкінці 30-х років ХХ століття у цьому містечку мешкало близько тридцяти єврейських родин. Після того, як євреїв депортували до табору смерті Аушвіц, радянська влада у 1947 році віддала будівлю синагоги для потреб районного будинку культури. Довгий час тут знаходився банк, а зараз споруда пустує. Особисто я дуже вболіваю, щоб її не знищили, як це, на жаль, часто буває з історичними об’єктами… Проте у містечку досі зберігаються будівлі, в яких жили та працювали євреї. Про все це —у нашому маршруті. Не буду розкривати тут всі нюанси.
— А як щодо гастрономії? Духовна їжа — добре, але…
— Про це ми також подбали. Звісно, подорожуючі можуть заходити у будь-які кафе чи ресторани, що траплятимуться їм на шляху. Однак, ми виділили одні з найбільш яскравих. Це дасть можливість людям, які вперше на Закарпатті, зорієнтуватися і зробити вибір, якщо їх та чи інша локація зацікавить. Так, однією з точок буде корчма-музей «Деца у Нотаря». Ужгородцям та багатьом гостям міста не треба розповідати, що це за місце. Однак, для тих, хто не володіє ситуацією, привідкриємо завісу: тут можна не тільки скуштувати страви закарпатської кухні, але й вдосталь насолодитися особливим колоритом живого гумору та сатири.
Гостям із дітьми буде довподоби відвідання Mercy farm. Це — перше в Закарпатті соціальне підприємство Mercy farm. Всі прибутки цього фермерського господарства йдуть на благодійність та вирішення складних соціальних проблем. А ще Mercy farm щодня готує понад 1000гарячих обідів для всіх, хто цього дуже потребує: дітей із багатодітних сімей, пенсіонерів, малозабезпечених та людей з інвалідністю.
У сироварні «Перечинська мануфактура» можна скуштувати різноманітні сири, виготовлені виключно зі свіжого коров’ячого молока, яке закуповують у перевірених фермерських господарствах Закарпаття.
А у корчмі «Підкова» можна спробувати чимало закарпатських страв, приготованих «по-домашньому».
— Скільки часу потрібно, аби відвідати всі точки?
— Насправді, якщо автівкою, то можна впоратися і за день. Принаймні, ми з членами команди, коли тестували маршрут, впоралися. Але все дуже індивідуально, а тому можна розбити подорож і на 2 дні. Це вже як кому зручніше.
Маршрут універсальний: підійде як для сімейного відпочинку з дітьми, так і молодіжного. До речі, в деяких пунктах є ще додаткові опції: можна зв’язатися із представниками громади села і зануритися у його історію чи культуру ще глибше. Як-от, у Кам’яницькій Гуті чи Кам’яниці, де діють фольклорні колективи, представники яких із задоволенням поділяться свої знаннями про культуру, звичаї своїх предків.
— Де можна ознайомитися із маршрутом?
— Як і у попередньому проєкті, всі маршрути будуть залиті для безкоштовного використання на платформі міжнародного туристичного додатку izi.travel. Також інформація буде візуалізована і зібрана у комплект листівок “Пізнай Ужанську долину”. Цей проєкт впроваджує громадська організація «Щасливі діти» за підтримки Українського культурного фонду. Вся інформація постійно публікується на сторінці організації у соціальній мережі facebook.
Пресслужба ГО “Щасливі діти”
