АНОНС. Чи вміємо ми говорити «так»… Насправді це не так просто, як здається
Газета «ЯСНО» почала проводити соціологічні експерименти. Завжди цікаво перевірити себе та інших, з’ясувати, на що ми здатні, як реагуємо на певні життєві обставини.
Отже, стартуємо! Цього разу ми вирішили випробувати сили і повторити сюжет фільму з Джимом Кері «Завжди говори «так». Здавалося, що все буде просто. А що там такого, казати на все «так». Але насправді в житті ми частіше відмовляємо, ніж погоджуємося і це стало зрозумілим лише під час експерименту. Аби було цікавіше, наша журналістка експериментувала не одна, а підключила 14-річну доньку. А що у нас вийшло, читайте у щоденнику-звіті.
День перший
Я і моя донька Іванка домовились, що нікому не будемо відмовляти протягом доби. Для того, аби наша угода набула офіційного статусу, донька розробила контракт (рукописний, у зошиті в клітинку) і ми обоє поставили під нашим імпровізованим документом підписи. Зобов’язувалися протягом доби завжди говорити «так». Обоє з піднесенням чекали, коли наступить 24 година і ми почнемо експериментували. Не спали допізна, бо я мала роботу і писала, а вона дивилася відео. Вмостилися в ліжко десь о 1 ночі. І тут несподіванка. Іванку знудило, почалася блювота. Незрозуміло, від чого, що стало причиною, але ми вже не контролювали думки і вже о 3 ночі обоє сказали «ні».
«Хочеш води» – запитала в доньки її бабуся. «Не хочу!» – відповіла вона. «Дай дитині щось поїсти», – наказала мені мама. «Не треба їй зараз нічого! Хай поспить і відпочине!» – відрізала я сердито.
Вранці все зі здоров’ям Іванки було добре, тож експеримент, незважаючи на те, що ми порушили обіцянку продовжився. Через 2 дні до мами мали прийти гості і я одразу після сніданку на функції автопілоту їй повідомила: «Не клич мене з ними за стіл, бо мені нецікаво. Хочеш гоститись – без мене!» Тоді я зрозуміла, що знову сказала «ні», але навіть про це не пошкодувала. Невдовзі донька також порушила обіцянку, коли мама запропонувала їй щось поїсти… Отже, вже до вечора ми навіть не звертали увагу на те, хто що каже і вирішили завтра з ранку почати все з нуля. Гадали, що на другий день вже точно все буде добре і ми неодмінно успішно складемо іспит перед собою.
День другий
Вранці прокинулася з думками, як би не порушити обітницю. У вихідний вирішили з донькою прогулятися містом. Мама, почувши про це, попросила купити їй листкового тіста. Та й самій потрібні були деякі продукти, тому без вагань погодилась. Ще б пак! Я ж не можу казати «ні». У супермаркеті хотіла розрахуватись карткою. але чомусь двічі платіж не пройшов. Це мене насторожило, адже раніше проблем не виникало ніколи. Розрахувалася готівкою і вирішила піти в банкомат, зняти хоч тисячу гривень, бо і картку хотілося перевірити, і готівки в мене майже не було. Але тут трапилося дещо таке, на що аж ніяк не очікувала. Тричі ввела звичний код і в результаті картку заблокувало, нібито код невірний. Банк не працював. Спробувала через Приват 24 поповнити рахунок доньці, аби перевірити, що дійсно всі платіжні операції заблоковано. Так, доступу до грошей я не мала. Нервово попльовуючи, ми повернулися додому. так із продуктів нічого собі не купивши. Настрій було зіпсовано і мені якось стало не до експерименту. Вдома мама доньку хотіла пригостити кашею, яку вона не любила, тож Іванка без роздумів відмовила. Я поки що трималася. але тут Іванка вирішила схитрувати. Ліками я не користуюсь уже багато років, але щось як на зло, почало закладати ніс. Донька зрозуміла і запропонувала мені краплі, аби закрапати ніс. Я автоматично відмовилась і зрозуміла лише все тоді, коли почула сміх. Так, я знову здалася! Хоч трохи й нечесно, але яка різниця. Можна було щось вигадати, аби не відмовити. але й не користуватись краплями… але я була сердитою через картку і зовсім думала про інше • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост
