Здоровенний чолов’яга встромив вила у малюсінького песика за те, що розірвав курку

 Я підгодовувала вуличну собаку. Ми живемо неподалік від залізниці і хтось залишив малюсіньку жебрачку ржавого кольору прямо біля вокзалу, пише газета ЯСНО.

Мені було неймовірно її шкода, тож потроху приручила, прилаштувала їй будку недалеко від будинку і пригощала їжею. Жуля виросла і стала гарною собацюрою, схожою на спанієля. Незабаром у неї народилися малюки. І я почала шукати, кому б їх прилаштувати. Розповіла молочниці – жінці з села, що приносила нам молоко, яке я купувала для власних собак. Вона сказала, що сусіди отруїли від неї Тузіка, тож вона саме шукає цуценя. Я невимовно зраділа, думала, що в селі малючкові буде добре, адже там завжди свіжесеньке молоко та багато різних смаколиків.

Ще двох взяли мої колеги з роботи.

Марія вибрала собі мацюпусінького Джека, казала, що їй великого не треба, менше їсти треба буде давати.

Це мене дуже насторожило. Але молочниця рішуче поставила малятко у кошик і забрала. Я вже й пошкодувала, що пообіцяла його цій жінці.

Згодом вона перестала нам приносити молоко, бо мала якісь сімейні проблеми, а десь через рік я зустріла її біля ринку і спитала, як там Джек.

«Ой, я саме хотіла з вами говорити, – сказала вона. – Він з’їв курку і чоловік вбив його!»

Я втратила дар мови.

«Як вбив?» – ледве видавила з себе.

«Та так: взяв вила і проколов його. До ранку стік кров’ю!»

Більше говорити з нею я не мала сил, на очі нахлинули сльози.

Я уявила як здоровенний 100-кілограмовий грубелезний злющий чолов’яга-негідник  бездушно настромлює на вила крихітне беззахисне створіння. Мене взяла така лють, що я не могла стриматись і почала на неї кричати, казала, кури мають бути відгороджені від собаки, що її чоловікові б так встромити вила у одне місце.

«А що чоловік. На місці Івана б так кожен зробив!» – ще й огризалась Марія. – Він сидів на ланцюгу, кури ходили у дворі, так він, паскудник, умудрився одну й так розірвати!»

Я бачила, що продовжувати розмову немає з ким. Вона вперто не визнавала провини. Шкода, що в мене не було жодних доказів і я не могла звернутися до поліції, аби живодера покарали.

А тут ще й та жінка перепитала, жонглюючи своїми ручищами, ніби замахуючись на мене:

«Так є у вашої суки малі, чи ні?»

«Для вас немає і ніколи не буде!» – грубо відрізала я і пішла геть, бо продовжувати цю безглузду розмову більше не могла. Вдома я ще довго картала себе за те, що віддала їй Джека. Адже ще тоді, коли вона говорила, що манюсіньке собача їстиме менше було зрозуміло і що сусіди отруїли її Тузіка, що це за люди. Таким віддавати собак не ніколи потрібно.  І розповідаю я це читачам газети «ЯСНО» для того, аби застерегти їх від подібних кроків і бути дуже уважними до тих, хто хоче взяти чи купити цуценятко. Жодна курка світу, яку господарі тримають для того, аби потім з’їсти, не варта собачого життя! • Більше життєвих історій читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост