Мандрівник розповів, як ночував у лісі під Боржавою і як мітив територію, аби не напали дикі звірі
Цікавий допис у спільноті “Хочу в гори” оприлюднив Степан Мілес.
Він поділився досвідом виживання в горах і розповів про свої пригоди.
“Якось я так увльокся збиранням грибів, шо прощолкав послідню електричку домів і прийшлося срочно ночувати у лісі. Се боло у Заньці, під полониною Боржава. Згідно математичного закону пропорціональності чим менше туристів, тим більше звірів. І відповідно чим більше звірів, тим шибче вони розшугавуть туристів. Вообщето уже за роки ушитко обходивим і мене усьо більше тягне у глухо-дикі місця. А такі місця, повірте, слава Богу щи є в Карпатах.
Отож в моєму данному випадку без варіантів. Імпровізація на ходу. Ночівля на подручних матеріалах. Збитий шалаш із того, шо под руку попало, огинь удалося розвести, підстилка із ялиннича, ну тіпа ляпота. Лише почало темнітись, як десь метрів за 70 завив вовк.
Згідно плану «Б» я повинен був на підготовлене дерево вилізти на 5 метрову висоту за 5 секунд, айбо до чорта плани, я уже там бов через три секунди. Згідно закону такого розумного мужика як Ейнштейн, спрацював релятівістський закон уменшення времені, я так думаву. Серце бешено колотилося, руки і ноги дрожали, дихання почастішало. Адреналіновий шок. Треба стабілізувати дихання, упорядочити мислі в голові, а то гепну собов із дерева, навірно вовк товди по вовчому із мене ржати буде, як вовк Прожевальского. Пульс став на норму, мозок став ясніший, добре жо уже такоє ізо мнов боло пару раз, коли встрічав кабанів і видмидів і знаву шо треба робити.
По перше взяти себе у руки, не все так безнадежно, як підсвідомість мені малює ситуацію. А вовчара, треба йому отдати довжноє, Вовчому синові, так красиво брав тональність нота за нотою, що мій адреналіновий ужас перейшов просто у восхіщеніє. Вовчий вій чути дись приблизно на 5 км. Треба срочно перейти на юмор. Так люба ситуація попроще переварюється моєю примітивною людською свідомістю.
Вий серий, повиваай, айбо сі твої понти херня перед деякими жонами із нашого села. Тебе чути лем на 5 км, а особенно одарьонні жони у нашому селі перегойкавуть трубодура із трембітов, якого у горах чути на 10 км, а особенно шибко одарьонні і турбо реактивний двігатель на взльотному форсажови, який видає 125 децибел.
Перед тим, як я зробив свій шалаш, прийшлося кругом місця своєї ночовки походити кругами для дорозвідки місцевості. Це необхідність. Очерчено ближній периметер безпеки, а також дальній периметер. Там, звідкіля чути моцартовську мелодію вовчого вою, я знайшов водопій із свіжими слідами кабанів, Саме там вив дикий пес, навірно передавав іншим інфу, де пють кабани. Цей їхній, особливий, вовчий Вай-Фай.
Рухаючись заповідником, де море звірів, я маю лише « золоті» 10 хвилин зупинятись на єдному місці. Кіть задержуся на булше, оставляю запаховий маркер, і відповідно звірі, які тримають певну территорію, проявляють до мене інтерес, як до конкурента по контролю территорії. Буває часто, я іду заповідником, не зупиняюся, бачу що на мене дивляться звірі, але як до рухомого обєкта не проявляють до мене інтерес.
Якщо вже я вирішив заночувати на певному місці, я порушую їх гегемонію на данну территорію. І треба щось робити. Повторюю, всі заходи лише повишують процент виживання, не даючи гарантію не нападу на людину диких звірів. Тому щоб повисити свої шанси на виживання, по кругу прийшлося по….и на дерева. Для чого ? Тестостерон мужської мочі дає такий же еффект, як мітка звірів. Помітити свою территорію. У чужий монастир із своїм законом не лізуть. Так шо прийшлося помітити своє місто ночівлі по кругу. Так шо девочки, Вам не повезло ! Від нападу диких звірів мужики краще можуть захиститися ! І самоє прикольноє шо се не прикол, а реальний варіант вижити при форс- мажорах в диких місцях Карпат…”, – зазначено у повідомленні.
