АНОНС. Італійська 92-річна сеньйора била закарпатку і топила у ванній

Чимало українців зараз працюють у Італії. Доглядальницям за старими платять приблизно тисячу євро. Із такої суми можна допомагати родині і самому за українськими мірками жити непогано. Та що їм там доводиться терпіти, вони зазвичай не говорять, аби не засмучувати нікого. До того ж хвалитись приниженнями нікому не хочеться. Але дехто усе ж наважується говорити. Тож свою історію газеті «ЯСНО» розповіла Марія ЯСНІНСЬКА, яка вже майже 20 років живе далеко від рідної домівки у селі під Римом, пише газета ЯСНО.

Могла і два дні ходити голодною

У 25 років я залишилася вдовою з двома дітьми на руках. На роботі платили мало, вижити було важко. Вирішила залишити сина з донькою, які на той час лише пішли до школи на родичку і поїхала до Італії. Перші два роки, поки вчила мову, отримувала зовсім мало, обмежувала себе у їжі. Могла і два дні ходити голодною, аби щось надіслати дітям. Хазяйка була дуже скупою і з того, що я їй варила давала мені з’їдати одну маленьку ложку. Коли краще вивчила мову,  змінила роботу, більше терпіти просто не могла. На той раз мала доглядати за 84-річним дідусем. Він був неймовірно доброю і світлою людиною. У нього я жила як у раю. Його діти також завжди приносили мені подарунки і я наїдалася досхочу. Аби хоч якось віддячити, почала доглядати й за садом та городом старенького. Садила там, як вдома, огірки, картоплю, цибулю, капусту. Сеньйор був такий вдячний, що мало не плакав. Свою городину він не їв ще ніколи – усе з супермаркетів. Але біля хати був клапоть землі. Тож як його не використати?

Та через чотири роки дід помер і я змушена була шукати нову роботу. Шкодувала за ним, як за власним батьком. Та таке життя, нічого поробити не могла.

Спекла собі пасочку, а хазяйка викинула її через вікно

За наступною я доглядала за 78-річною жінкою. У неї був підвищений тиск, вона дуже багато їла і змушувала це робити й мене, мовляв, за компанію. Загалом була хорошою людиною, але дуже впертою. А ще – любила випити. Пила сама, сама ж собі й купувала. Я поки попрала, наготувала щось смачненьке, бачу, а вона вже спить. Потім щоразу після цього доводилося телефонувати за лікарем. Я умовляла її не пити, та вона не слухала. Відтак через рік і померла.

Після цього я працювала у 85-річної старої. Ой намучилася з нею так, що й пригадувати не хочеться. Оскільки вона католичка, а я православна якось до Пасхи спекла собі коржик. Коли вона побачила, так кричала, що скло на вікнах дрижало. Сердилась, що я її електрику використовувала. аАпотім взяла і викинула мою пасочку через вікно на вулицю. У мене серце краялось від болю. Я вийшла витерла її і забрала.  Цілу ніч вона кричала ще на мене, спати не давала, а в неділю встала вдосвіта і стежила, чи піду я її святити, що їстиму, коли повернуся з церкви. Боялась, аби я щось із її холодильника не взяла.

А одного разу загубила свій перстень. Таку істерику влаштувала, що сусіди поліцію викликали. Так вона звинуватила мене в тому, що я його вкрала. Мене забрали і мало не депортували додому. Хоча документи маю і все в мене офіційно. А увечері зателефонувала до відділку і повідомила, хай мене відпустять, бо перстень знайшовся, вона його у коробочку поставила і просто не побачила.

Більше працювати я в неї не залишилась, пожила трохи у знайомої і знайшла іншу роботу • Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! ЗакарпатПост