Жебрацтво в Ужгороді – потреба чи бізнес?
Як повідомляє один зі столичних сайтів, київські жебраки за день заробляють близько мільйона гривень. Такі оцінки, принаймні, дають у поліції. Щоправда, від усього заробітку їм залишається усього 5-10%. Решта грошей йде тим, хто опікується прохачами пише газета ЯСНО.
Ужгородські нужденні заробляють куди менше. Тай статки нашого населення скромніші, ніж у киян. Проте схема заробляння – прикривання у всіх куточках держави майже однакова. А заробіток окремих наших жебраків вимірюється не однією, а кількома десятками тисяч за добу. Працюючому закарпатцю за такі гроші треба важко гнути спину, або використовувати розум цілий місяць.
Але ж чи всі ужгородські жебраки, яких можна побачити на пішохідному мості, виходять туди справді через термінову гостру потребу в грошах? Окремі, можливо й так, але не всі.
Так, кілька років тому в Ужгороді поліція протягом тривалого часу займалася пошуками сумнівного татуся, якого містяни постійно зустрічали в різних частинах міста з дитиною. Нерідко бував він і на пішохідному місті. Але… одна важлива деталь: чомусь хлопчик на його руках постійно був чи то непритомним, чи то спав. Вірогідно, дитину чимось поїли, аби не плакала. Згодом із ужгородських вулиць батько з малюком зник. Де зараз ця сімейка – невідомо.
Є в Ужгороді на пішохідному мості час від часу і вуличні музиканти. Але їхня праця чесна. Вони не просять гроші, не бігають за перехожими, а просто своїм виконанням різних мелодій дарують оточуючим хороший настрій. А за це люди їм дякують, як правило, у матеріальному еквіваленті.
Інколи на мості чіпляються до людей і маленькі роми. Діти просять то п’ять гривень, то булку, то шоколадку, то морозиво. Якщо їм щось придбати, дійсно їдять жадібно, із великим апетитом. Напевно, в родинах вони часто голодують, а зароблені кошти відбирають батьки.
Багато хто з містян пам’ятає ще одного жебрака, який видавав із себе сліпого і просив милостиню на пішохідному мості разом із тваринками.
Люди тоді підняли ґвалт, мовляв, чоловік знущався над собаками та котами.
Очевидці казали, що щоразу бачили біля нього різних тварин, в основному маленьких. На прохання віддати їх, спочатку запевняв, що вони – його, а потім грубо нецензурними лайками кричав на людей. Цуценят та кошенят часто ховав під одежею.
Зоозахисниці переконували, що тварин він просто душив, коли вони йому набридали, мотивуючи це тим, що якось волонтерам навіть довелося побачити, як із-за пазухи того пройдисвіта випало мертве кошенятко… разом із пляшкою. А собак він тягав на повідках і бив їх.
Згодом з’ясувалося, що приїжджав псевдосліпий жебрак до столиці Закарпаття із Чопа. Усе закінчилося тим, що активісти прохача просто вигнали з насидженого місця і більше в Ужгороді він після того не жебракував. На жаль, непоодинокими є й випадки, коли на пішохідному мості прохачі обкрадали місцевих та туристів. Робили це переважно ті, кому дуже кортіло терміново похмелитися, а грошей заробити не вдавалося. Та займатися подібними ексцесами – справа правоохоронців. Хоча до них також звертаються далеко не всі. А марно. Якби було більше таких справ, до жебраків поліція ставилася б більш пильно.
• Цілу статтю читай у свіжому номері газети ЯСНО
• Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076
• ЯСНО – газета №1 для життя!
