Історичний шанс чи велика корупція: про що насправді закон проти олігархів

“Найважливіший день у новітній історії України”, “точка вибору між минулим і майбутнім”, “сьогодні настав інший час” – здавалося б невеликий Facebook-допис секретаря РНБО Олексія Данилова, що з’явився у Інтернеті, був просто сповнений пафосу. За кілька годин до цього Верховна Рада ухвалила закон про олігархів – ідею Володимира Зеленського, яка, за твердженнями представників української влади, має змінити країну до невпізнанності

• Серденько, купи свіжий номер газети ЯСНО •

Однак позірна одностайність парламентського залу в ухваленні цього документа не повинна вводити в оману, пише газета ЯСНО з посиланням на ВВС. Україна.

Цей закон критикували не лише традиційні опоненти Володимира Зеленського, але й його відомі соратники. Та й сам український президент ще не так давно, здається, був зовсім не певен, що його починання завершиться успіхом.

Судячи з усього, розійшлись в оцінках цього закону і ті люди, яким він, власне, присвячений, – справжні українські олігархи.

З іншого боку, регламентні ноу-хау, які застосовувалися під час надшвидкого голосування за цей закон, призвели до того, що його вступ в силу, а, значить, і свято на вулиці української влади, хай ненадовго, але відкладається.

“Лукашенко не прийде”

Проєкт закону про олігархів – повністю він називається “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну і політичну вагу в суспільному житті (олігархів)” – Володимир Зеленський подав на розгляд Ради в червні цього року.

Після палких дебатів його вдалося затвердити в першому читанні, але вже тоді цей документ в кулуарах парламенту називали сируватим. До другого читання депутати сумарно подали понад тисячу поправок.

За інших обставин це затягнуло б розгляд закону на кілька днів, а то і тижнів. Але тут президентська фракція партії “Слуга народу”, що має більшість в парламенті, за підтримки кількох дрібних груп у Раді вирішила голосувати лише за ті одинадцять поправок, що затвердив профільний комітет – підконтрольний знову-таки “Слузі народу”.

Обурення опозиціонерів, що наполягали на розгляді своїх поправок, проігнорували. А коли двоє депутатів від партії Петра Порошенка “Європейська солідарність” Ірина Геращенко та Микола Княжицький, що стояли поруч з головою засідання – першим віцеспікером Ради Русланом Стефанчуком, почали скандувати “Геть диктатуру!”, а потім і “Лукашенко!”, той відреагував “Лукашенко не прийде, він в іншій країні!” – і сам розсміявся від свого жарту.

Після нетривалого обговорення депутати проголосували за закон в цілому.

Депутати оваціями зустріли цифру “279” на табло Ради (для затвердження закону було достатньо 226 голосів). Окремо представників “Слуги народу” тішило те, що серед тих, хто проголосував за цей закон, було 229 представників президентської партії.

Це було найкращою відповіддю скептикам, які казали, що у Зеленського вже давно немає реальної більшості в парламенті, і ухвалити такий важливий для президента закон можна лише з допомогою – можливо, небезкорисливою – тих-таки олігархічних груп у Раді.

Що означає бути олігархом

Відповідно до затвердженого закону, олігархом вважатимуть особу, що відповідає трьом з чотирьох наступних критеріїв:

бере участь у політичному житті (під цю ознаку підпадає вся політична верхівка держави – від депутатів Ради до президента, від губернаторів до членів уряду, а також особи, які фінансують діяльність політичних партій або проведення акцій з політичними вимогами);

має значний вплив на ЗМІ (йдеться про власників та співвласників друкованих та інтернет-ЗМІ, інформагентств, радіостанцій та телеканалів);

є власником компанії, що є суб’єктом природної монополії або має монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку;

володіє активами, підтверджена вартість яких – щонайменше мільйон прожиткових мінімумів (приблизно 83 млн доларів).

Осіб, що відповідають “олігархічним” критеріям, внесуть до спеціального реєстру – відповідати за це буде Рада національної безпеки та оборони.

“Претендента” на включення до реєстру попереджатимуть про те, що його питання розглядатиме РНБО. “Кандидат в олігархи” зможе письмово заперечити присвоєння йому такого статусу чи свідчити про це на засіданні РНБО особисто.

Особа, що потрапила до реєстру олігархів, відповідно до закону, не зможе:

фінансувати політичні партії, агітацію, мітинги і демонстрації з політичними вимогами;

брати участь у великій приватизації.

Крім того, олігархів зобов’яжуть щороку розміщувати у вільному доступі велику декларацію про свій майновий стан.

А ще закон містить величезний перелік політиків і посадовців, які після кожного особистого, телефонного чи письмового контакту з олігархом чи його представником мають подати до Радбезу декларацію про контакт з олігархом.

У декларації потрібно вказати, де і коли, хто і з ким зустрічався, а також короткий зміст розмови.

А от декларувати контакт, що відбувся на заході, який транслювали в прямому ефірі, або на судовому засіданні, не потрібно.

Неподання декларації може стати підставою для звільнення співрозмовника олігарха з посади.

Що не так

Ще під час першого читання спостерігачі висували до законопроєкту низку критичних зауважень. Закон у такому вигляді, казали вони, олігархам не страшний, але, схоже, його просувають з іншими цілями.

Критики президента міркували приблизно так. До реєстру олігархів ніхто потрапити не захоче.

По-перше, поважним людям не хочеться підставляти своїх співрозмовників, які змушені будуть заповнювати ці дивні декларації про контакти. По-друге, ще незрозуміло, як відгукнеться членство у цьому списку за межами України.

Доволі очевидний спосіб уникнути статусу олігарха – позбутися медіа-активів. І тут, стверджували критики, на сцену мають вийти покупці.

Вони, відповідно до закону, повинні мати бездоганну репутацію. А цю бездоганність має підтвердити Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, помітний вплив на яку має чинна влада.

Тобто, робили висновок скептики, великі шанси, що новими власниками ЗМІ, від яких почнуть відмовлятися їхні колишні власники, стануть люди, близькі до чинної влади.

Щоправда, пише про це профільне видання “Детектор медіа”, з точки зору бізнесу українські медіа навряд чи є ласим шматком, і навряд чи за ними вишикується черга з охочих інвестувати туди чималі кошти замість колишніх власників.

Та й з тим же успіхом можна припустити, що завдяки новому закону на ринок українських ЗМІ вийдуть міжнародні медіа-корпорації. Отже, панікувати зарано, поживемо-побачимо.

Значно більше критики викликало інше, цілком конкретне положення закону про олігархів: про те, що надавати людям такий статус і відбирати його має повноваження Рада національної безпеки і оборони.

За українською Конституцією, цей орган, очолюваний президентом і в сучасних реаліях дуже залежний від нього, є консультативним і дорадчим.

“Це велика корупція. РНБО, а по суті – сам Зеленський – буде вирішувати, хто поганий, а хто хороший. І одразу почнеться: не хочеш бути поганим, то бери валізу грошей і неси на Банкову”, – написав у Facebook депутат від опозиційної партії “Європейська солідарність” Олексій Гончаренко.

Валізу чи не валізу, але визнання будь-якого бізнесмена, політика чи медіамагната олігархом до повноважень РНБО дійсно не входить. Тому, кажуть критики, було б логічно, якби питаннями олігархів в Україні займався хтось інший – якщо не новий спеціально створений орган, то агентство з питань запобігання корупції.

Показово, що прихильником такої логіки і відкритим критиком закону про олігархів був один з раніше ключових членів команди Володимира Зеленського, спікер Верховної Ради Дмитро Разумков.

Це з його ініціативи документ минулого тижня надіслали для експертизи до Венеційської комісії. До Києва навіть встигла прийти відповідь з Венеції: тамтешні експерти пообіцяли надіслати свій вердикт щодо закону про олігархів до середини грудня.

Близькі до Офісу президента телеграм-канали почали звинувачувати спікера Ради у підіграванні олігархам. Втім, у Разумкова останнім часом і так нелегкі часи: ЗМІ поширюють чутки про те, що його відносини із Зеленським зіпсувалися, і найближчим часом на нього чекає відставка з посади голови Верховної Ради.

У будь-якому разі, українська влада вирішила не чекати думки Венеційської комісії. Дмитро Разумков невчасно захворів на коронавірус, його колеги по фракції за відсутності спікера вирішили винести “олігархічний закон” в Раду якомога швидше, і ось – результат очевидний.

Тема президента

Тим більше, що ухвалення закону про олігархів ще з літа виглядало для Володимира Зеленського принциповим питанням.

Закон – вигідний з електоральної точки зору: соціологія показує, що українці олігархів, м’яко кажучи, не люблять.

Президентство Зеленського рухається до свого екватора, остаточної відповіді на запитання про повторне балотування чинний український лідер не дав, але боротьба з олігархами виглядає перспективною і довгограючою темою, яку можна експлуатувати і зараз, і щонайменше до 2024 року, коли в Україні мають відбутися наступні президентські вибори.

Що буде далі

А що про новий закон кажуть самі олігархи – точніше, ті великі бізнесмени, яких українські ЗМІ радше за звичкою називають олігархами?

Ігор Коломойський, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук раніше стверджували, що є не олігархами, а “бізнесменами”, “інвесторами” чи “просто людьми, що взяли на себе відповідальність”.

Партія Петра Порошенка – одного з найбагатших людей країни, відомого політика, що володіє двома телеканалами, тобто автоматично підпадає під три з чотирьох “олігархічних” критеріїв, – заявляла, що справжня мета закону – це боротьба з політичними опонентами нинішньої влади, першим з яких є колишній президент.

Чи змиряться ці люди з новими правилами, які встановлює для них цей закон? Складно сказати, адже оперативних коментарів щодо ухвалення цього закону від людей, які, цілком ймовірно, першими потраплять в поле зору авторів реєстру олігархів, не надходило.

А саме їм належить левова частка українських телеканалів, що є джерелом інформації, з якої роблять свій політичний вибір більшість українців. Якщо олігархи оголосять Зеленському війну на своїх телеканалах, чи довго втримаються його топові рейтинги, запитують українські оглядачі.

З іншого боку, просто завтра для потенційних олігархів нічого не зміниться – закон почне діяти лише за півроку. До цього часу до Києва прийде вердикт Венеційської комісії, який, цілком імовірно, додасть аргументів критикам закону про олігархів.

Ще більше таких аргументів може додати і розгляд закону в Конституційному суді – влітку відповідне подання анонсувала уповноважена з прав людини Людмила Денисова.

А наступного дня після ухвалення закону про олігархів виявилось, що проблеми його прихильників ближче, ніж вони думали. З’ясувалося, що ті ж поправки до закону, які схвалив профільний комітет і проголосував зал, – чи то через поспіх їх ініціаторів, чи то з неуважності, чи то за чиїмось злим наміром – суперечать одна одній.

Поправка спікера Разумкова, що реєстр олігархів формує агенція із запобігання корупції, потрапила у закон. І суперечить нормі про провідну роль РНБО.

“Іспанський сором або “а ми ж говорили!!!” Закон про олігархів будуть переголосовувати. Ось треба було так поспішати і гнати по “бєспрєдєлу” вчора, щоб сьогодні вже починати його гарячково виправляти!” – єхидно написав у своєму “телеграм-каналі” один з критиків регламентних ноу-хау влади, депутат від партії “Голос” Ярослав Железняк.

І поки прихильники влади переконують, що мова йде всього лише про технічну помилку, яку легко виправлять, вже зараз очевидно, що епопея навколо закону про олігархів ще далека від свого завершення  Більше цікавого – у газеті ЯСНО • Найцікавіші новини читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *