Чому закарпатці досі вірять у прикмети та бояться повішеників

Закарпатці  – люди надзвичайно забобонні. Досі багатьох переслідують різні потойбічні страхи, досі в деяких селах виконуються не зовсім зрозуміли обряди. Тож від чого найбільше боялися наші пращури? Як ставились до покійників? Чому лаяли і проклинали інших?  Про це та інше газета «ЯСНО» розповів етнограф, дослідник демонології та народної магії Василь КОРОЛЬ.

Повішеники, утопленики. Чому на цвинтарях ховають їх окремо? Чи є якісь повір’я, пов’язані з людьми, які померли не своєю смертю?

Так. Є таке. Особливо це стосується повішеників, оскільки важко встановити, чи людина сама втопилася, чи ні. Як йдеться у одній фіґлі: пішов чоловік вішатися, та повісив мотузку на сухе дерево, гілка відломилася і він упав у річку, тож там барахкався, важко виліз на берег і каже: «Через дурне вішання я мало не втопився».

 Тож після суїциду покійники вважалися нечистими і їх ховали за межами цвинтаря. Взагалі їх боялися. Тому навіть зараз практично повсюдно в селах ще жива традиція, коли тих, хто добровільно пішов із життя, ховають окремо. Коли проходять біля такого місця, де сталося вбивство чи самогубство, кидають камінь або гілку. Це – ніби символічний відкуп з одного боку і архаїчний обряд символічного спалення, бо коли багато гілок назбирається, їх підпалювали • Більше новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост