В Україні думала про самогубство, а в Африці стала щасливою

Наталія Євтушик родом із волинського міста Ковеля. Їй 25 років. Вона виросла в бідній сім’ї і з дитинства знала лише образи і ненависть оточення до себе • Цілу статтю читай у газеті ЯСНО •

У молодому віці вона поїхала в Африку, аби рятувати дітей від злиднів та проституції. І у цій далекій країні вона зустріла свою долю, пише Твій вибір

У школі була жертвою булінгу

Тато Наталії весь час вживав алкоголь, тож матір із ним розлучилась. Згодом у неї з’явився новий чоловік, від нього народилися ще двоє дітей. Вся сім’я з 5 людей (двоє дорослих і троє дітей) з’їхалась в однокімнатну квартирку. Спали, де тільки могли. Кого де ніч застане. Кухня слугувала ще однією кімнатою, відповідно – і місцем для ночівлі. Щасливого дитинства у Наталії не було. У школі з неї знущалися, обзивали товстою – дівчина була справжньою жертвою булінгу. Вдома було не краще. Новий чоловік матері, м’яко кажучи, незлюбив падчерки. Дівчина неодноразово думала про самогубство, але у 12 років їй до рук втрапила дитяча Біблія. Яскраві кольорові картинки, цікаві тексти – прочитане зігрівало їй душу. «Той, що на небі, мене любить», – думала дівчинка, і це леліяло її дитяче серце і давало надію.

Після закінчення школи через брак коштів дівчина пішла навчатися на кравчиню-вишивальницю. Старалась вчитись добре, щоб потім все-таки потрапити в університет. На той час вона уже ходила у церкву християн віри євангельської. Вступила в біблійний коледж, на факультет християнська освіта, а згодом – в Рівненський державний гуманітарний університет.

Як і кожна дівчина, вона мріяла про хорошу роботу і кар’єру. Але несподівано для себе і оточення прийняла рішення стати місіонеркою і разом з іншою молоддю служити потребуючим в далекій Африці. Хоч, направду, спочатку трохи боялася цієї країни. Її перша поїздка мала тривати 3 місяці. Але дівчина вирішила залишитися там довше. В Україну вона повернулась тільки через рік. І це не було повернення додому, це була короткотривала відпустка. Нині у Наталії є місіонерська віза, і вона не має терміну. 

– Наразі проживаю в Кенії, у місті Кісуму, уже майже чотири з половиною роки. Я є частиною команди «mission assistance» і відповідаю за роботу притулку «Татовий дім», де зараз перебувають 25 дітей, і ще двоє діток під нашим наглядом живуть у сім’ї. Це діти-сироти або діти, в яких алкозалежні батьки. Декого з них підкинули до лікарні чи поліції. Є серед них і такі, кого батьки викинули на смітник. Також я займаюсь медіароботою, – розповідає наша героїня • Повний текст читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост