Хижа Україна. Де ховаються останні українські ведмеді, вовки і рисі

Якихось 150 років тому подорож українськими землями вимагала від мандрівників значно більше обережності, пише газета ЯСНО

І річ не тільки в тому, що їм довелося б подорожувати через кордони Австро-Угорської та Російської імперій, ще й не найкращими дорогами (до “Великого будівництва” залишалося півтора століття), пише ВВС. Україна.

У ті часи українські гори, ліси та степи все ще були домівкою для тисяч великих хижаків: “хазяїв лісу” ведмедів, мисливських зграй вовків, рисей та не дуже великих, але дуже агресивних росомах.

Сусідство з ними нехай вже і не було таким смертельно небезпечним, як в часи первісних людей тисячі років тому, але все ж збільшувало шанси на неприємні наслідки від раптової зустрічі з сильними тваринами десь у нічних хащах.

Відтоді екосистема та ландшафти України змінилися настільки, що хижаки збереглися лише в окремих місцевостях, а люта росомаха і зовсім зникла.

Де ж можна зустріти українських великих хижих тварин та чи здатні останні представники цих видів вижити поруч з людиною?

Історія хижаків і не тільки

Хижаки населяли територію сучасної України сотні тисяч років. Наприклад, бурий ведмідь полював тут з епохи середнього плейстоцену (781-126 тисяч років тому).

Його ареал поширювався аж до Криму, де останні викопні рештки ведмедів датуються 2 тисячоліттям до нашої ери.

(Про тисячолітню історію ведмедів в Україні можна почитати у детальному науковому огляді “Ведмідь Бурий (Ursus Arctos: проблем збереження та дослідження популяції в Україні”.)

З плейстоцену тут мешкали і вовки, чиїми угіддями так само була вся територія доісторичної України.

Якщо ж перенестися трохи ближче в часі, то на початок першого тисячоліття нашої ери майбутня Україна входила до величезного лісового масиву, що тягнувся далеко на північ.

“Територія Полісся, Карпати і лісостепи тоді фактично були віддаленою частиною Сибіру. Тож і фауна тут була такою ж, як та, що зараз збереглася у Скандинавії чи в лісах Сибіру”, – розповідає BBC News Україна зоолог, спеціаліст з ссавців Ігор Дикий.

“Тому на території України водилися, наприклад, росомахи – хижаки, що є найбільшими представниками родини куницевих. Росомаха нагадує молодого ведмедя, а у деяких ситуаціях вона може бути і більш агресивною за нього”, – додає вчений.

Через суворий характер росомахи (який використали творці коміксів Marvel при створенні однойменного персонажа) людина цю тварину посилено знищувала.

І попри це, на українських землях їй вдавалося виживати досить довго.

“Росомаха зникла порівняно не так давно – останні згадки про неї в Україні були на початку ХХ століття. А зараз її немає на тисячі кілометрів звідси”, – розповідає інший зоолог Остап Решетило, який спеціалізується на шляхах міграції диких тварин.

Утім, не лише хижаки зі складним характером зникали з України протягом історії.

“Коли за доби козацтва освоювалися степові райони, це були просторі дикі території, де людина не завжди могла вижити. Натомість тут жили сайгаки (Степові антилопи. – Ред.) і степові коні тарпани, близькі родичі коней Пржевальського”, – відзначає Ігор Дикий.

Останнього українського сайгака вбили у 1898 році біля села Преображенка на Херсонщині, а останній “дикий кінь” тарпан помер у 1918 році поблизу Миргорода (після цього вид вважається вимерлим).

Ще раніше – у XVII столітті – з українських степів і лісостепів зник тур (“бик первісний”), на якого почали активно полювати ще в часи Русі. Остання представниця виду цього безпосереднього пращура корови загинула у польській Біловезькій пущі в 1627 році.

“У Карпатах було багато видів, які зникли, але залишилися в Альпах чи Татрах: козиця, альпійський бабак. Хоча ще сто років тому всі ці види тут були, але зникли через людину”, – нарікає Остап Решетило.

Наступ людини і знищення окремих видів дуже підвищували шанси хижаків повторити долю турів і тарпанів.

І хоча популяціям великих хижаків і вдалося вижити, їхня кількість у певні періоди скорочувалася до кількох десятків тварин.

“Коли суцільний ліс, який колись простягався на сотні і тисячі кілометрів, в результаті людської діяльності перетворюється на кількасот фрагментів довжиною кілометр-два, це дуже ускладнює виживання великим тваринам, які потребують міграцій на значні відстані”, – пояснює зоолог.

Щоби нормально виживати, дорослим самцям ведмедів потрібно щонайменше 120 квадратних кілометрів диких територій, самицям – 60.

А мисливські угіддя зграї вовків мають площу 30-60 квадратних кілометрів. Якщо дичини не вистачає, вони змушені шукати нове місце для полювання.

Через знищення прадавніх лісів і степів, а також успіхи мисливців і браконьєрів серед українських великих хижаків станом на початок 2022 року залишилося: близько 250-300 ведмедів, 500 рисей та 2 тис. вовків.

Де вони живуть?

Ведмідь бурий

До XVII століття бурих ведмедів можна було зустріти навіть у південноукраїнських степах, аж до Очакова і Перекопа.

Однак ліси вирубувалися, території освоювалися під орні землі, й ареал ведмедя скорочувався з півдня на північ. У XVIII столітті він зник у Центральній Україні, залишившись лише у Карпатах та на Поліссі.

Але у 20-50-х роках ХХ століття ведмеді зникли і з Полісся.

Зараз повноцінні популяції ведмедів в Україні залишилися лише у Карпатах, але і там їхня кількість, за даними вчених, за останні 50 років зменшилася з 1300 до 300.

Періодично поодиноких ведмедів знову фіксують у поліських лісах, але, за оцінкою зоологів, це рідкісні гості.

“Побачити ведмедя на Поліссі фактично нереально, тому що українських популяцій не збереглося. Бувають окремі ведмеді, які зрідка заходять з Білорусі і туди повертаються”, – пояснює Остап Решетило.

“Тому турбуватися, що натрапите на ведмедя, збираючи гриби десь на Рівненщині, напевно, не варто”, – заспокоює він.

З 2014 року бурих ведмедів все частіше фіксують і на фотопастках у Чорнобильській зоні відчуження – вперше тут за майже сто років.

Дослідник дикої природи Зони відчуження Сергій Гащак вважає, що це лише початок і з часом ведмеді справді повернуться на землі, які покинула людина.

У Карпатах відомо про дві групи ведмедів, а ще окремі тварини мігрують між українськими Карпатами та Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.

Живуть карпатські ведмеді у масиві Сколівських Бескидів, на Горганах, Свидовці, Чорногірському та Боржавському хребтах.

“Ведмідь тримається ближче до пересіченої місцевості: старий ліс, зруби, малина-ожина, чорничники”, – розповідає Ігор Дикий.

Рись євразійська

За приблизними підрахунками, 400 рисей зараз проживають у тих самих Карпатах, ще близько 100 – на Поліссі.

“У Карпатах рись живе на невеликих заліснених хребтах. Наприклад, у Сколівських Бескидах, де немає полонин, а йдуть хребти з виходами скельника, вкриті лісом. На цих хребтах є стежки, по яких вони люблять йти, щоб бачити лісові схили по обидва боки”, – пояснює Ігор Дикий.

Нерідко рись оселяється і біля людини, хоча поводиться вкрай обережно.

“Це кішка-привид – вона є, але її ніхто не бачить. Може полювати поруч з людиною і пересуватися тими самими стежками, якими ходять люди, але ви ніколи її не побачите, адже рись дуже чутлива до запахів і звуків й може залишити по собі тільки сліди”, – додає зоолог.

Вовк

Вовки можуть жити по всій території України, але найбільше їх фіксують на півночі та заході.

Їхні зграї також нерідко тяжіють до селищ людей, а їхні сліди на лісових дорогах часто плутають з собачими.

“Вовк набагато швидше розмножується, ніж ведмідь і рись, швидше ростуть його нащадки. Вовки можуть переходити з одного джерела корму на інший, тривалий час голодувати, мігрувати. Тому вони краще пристосовані до життя поруч з людиною”, – каже Ігор Дикий.

“Глухі ліси, особливо де багато снігу взимку, вовк не любить. Вовк завжди тримається ближче до сіл, де є дороги, там їм легше пересуватися”, – додає він.

За оцінками спостерігачів, кількість вовків в Україні може сягати 2,5 тисячі, але Ігор Дикий вважає, що насправді менше – лише близько 2 тисяч.

“Шкідливий вид”

За радянською традицією, вовків вважають “шкідником”, який винищує мисливські види і худобу, тому періодично їх відстрілюють.

“Основу раціону вовка на Поліссі, наприклад, складають дикі ратичні тварини. Регулювання чисельності вовка здійснюють з метою зменшення негативного впливу на популяції інших видів. Так от, в Україні чисельність ратичних у порівнянні з європейськими сусідами в рази менша”, – йдеться на сайті Всеукраїнської мисливської спілки.

Мисливець, з яким спілкувалася BBC News Україна, каже, що конкретно в його практиці відстріл вовків траплявся не так вже і часто – востаннє кілька років тому в районі села Дитятки, що біля Чорнобильської зони.

На всеукраїнському рівні сезон полювання на вовків триває п’ять місяців на рік.

Зоологи наголошують, що сам підхід до поняття “шкідливий вид” застарілий.

“У природі немає корисних чи шкідливих видів. Свого часу це поняття ввели для безхребетних “шкідників” (з погляду людини) – колорадського жука, наприклад. Але якщо безхребетних “шкідників” ще до певної міри можна такими вважати, то великих тварин, особливо хижаків, оцінювати так некоректно. Коли ми маємо повноцінну структуру екосистеми, то кожен компонент виконує свою природну функцію”, – пояснює Остап Решетило.

А Ігор Дикий додає, що в українських вовків, на яких постійно полюють, зовсім інша поведінка, ніж у їхніх родичів на безлюдних територіях Аляски чи Сибіру.

“Якщо вовки вбивають лося чи оленя, вони його не встигають з’їсти. Вони постійно у стресі, що за ними йде людина, тож вони з’їдають пів оленя і втікають. Переходять на іншу місцевість, вбивають там іншого оленя і так нераціонально використовують природний ресурс”, – каже зоолог.

“Логічно, що у лісових господарствах вовків вважають шкідниками, тому що там намагаються збільшити поголів’я лосів, оленів та косуль, а вовки їх масово вбивають. Бо це нездорова екосистема”, – додає він.

За словами вченого, відрізняється навіть поведінка зграй у Чорнобильській зоні, де вовків не відстрілюють масово.

“Вони вбили лося – і майже два тижні біля нього сидять, смокчуть кістки, бавляться і нікуди не втікають, тому що на них ніхто не полює. І не вбивають другого чи третього лося за ці два тижні”, – пояснює Ігор Дикий.

“Має бути науковий підхід до регуляції кількості. Треба розуміти, де вовк впливає на чисельність копитних, де є конфлікт з людиною – там треба регулювати. А є глухі місця, або ж в лісостепу вовки полюють на гризунів і є напіввегетаріанцями. І якщо вони там не “шкодять”, не потрібно їх відстрілювати”, – наголошує вчений.

Напади на людей

Теми конфліктів великих хижаків з людиною ніяк не уникнути під час розмови про цих сильних тварин.

На питання про те, чи траплялися випадки нападів рисі на людину в Україні, опитані зоологи кажуть, що принаймні за останні пів століття такого не бувало.

Вовки, попри імідж, створений міфами про вовкулаків та піснями гурту “Король и шут”, становлять небезпеку більше для худоби і собак на прив’язі, ніж безпосередньо для людини.

“У сучасній Україні я про випадки нападів вовків на людей не чув. Чув про таке у РФ у 1990-ті – у Сибіру, в районі Архангельської області. Але не тут”, – відповідає Ігор Дикий.

За його словами, все інше – на рівні легенд про вчительок, на яких нападали вовки по дорозі до школи у часи імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа.

Натомість найбільш небезпечним з великих хижаків варто вважати ведмедя.

Особливо з огляду на історію.

Ще київський князь Володимир Мономах у своїх “Повчаннях” пригадував напад ведмедя під час полювання у Чернігівській землі: “Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та Бог мене уцілілим зберіг”.

Особливо багато нападів, що закінчувалися летально для людини, траплялося в Карпатах у міжвоєнний період у першій половині ХХ століття.

Ці випадки описані у спогадах мисливця тих часів Михайла Реваковича, які зараз зібрав краєзнавець зі Сколівщини Ігор Чудійович.

Там описаний випадок нападу ведмедя на чоловіка на ім’я Василь у 1925 році у селі Верхня Рожанка під час того, як той працював на власному полі біля лісу. Тварина завдала йому страшних ран та кинула у рів, що залишився після Першої світової.

Чоловік ще зміг отямитися, за допомогою однієї вцілілої руки він виліз з рову й розповів дружині про ведмедя, але невдовзі помер.

У Михайла Реваковича було своє пояснення, чому тоді ведмеді нападали так часто.

“У Першій світовій медведі в горах научилися їсти поляглих вояків. Під час моїх полювань на оленів у роках 1915, 1916 i навіть ще 1917 я находив кільканадцять гробів розбитих, з котрих медведі повитягали трупів. Звичайно, видно було людський хребетний стовб, якого медведі, здається, не могли погризти, i трохи подертої зігнилої одежі. Медвідь, що замордував Васильова, належав, видко, до тих трупоїдів”, – припускав Ревакович.

Утім зараз, як кажуть зоологи, ведмеді нападають на людину в Україні дуже рідко та у виняткових випадках.

За даними Ігоря Дикого, за останні 30 років трапилося вісім підтверджених випадків нападів ведмедів, один з яких завершився смертю людини.

“Летальний випадок стався на початку 1990-х. Розповідали, що відбулося це не в селі, а у лісі – батько з сином йшли, якимось чином на них вийшов ведмідь. Тварина хотіла схопити рюкзак чоловіка, де була їжа, і смертельно поранила того лапою. Тобто це не те, що ведмідь когось з’їв”, – переповідає зоолог.

Найбільш небезпечними вважають великих дорослих ведмедів, які іноді заходять з Румунії у високих Карпатах, наприклад, у Верховинському національному парку.

Але ця небезпека гіпотетична, наголошують вчені.

“Ми проводили дослідження у Карпатах і встановили, що всі ведмеді в Україні на 80% вегетаріанці – харчуються переважно рослинною їжею. Тваринний раціон у них зазвичай навесні або восени, коли лежить сніг”, – відзначає Ігор Дикий.

Зоологи додають, що ведмеді насправді бояться людину і втікають зі стежок чи галявин задовго до того, як туди виходять люди. Гострі слух та нюх цілком дозволяють їм уникати homo sapiens.

Що робити, якщо зустріч все ж сталася

Але гарантувати, що турист, “який знає коротку дорогу”, чи занадто азартний грибник все ж не повторить пригоди Володимира Мономаха і натрапить на великого хижака, стовідсотково не можна.

Якщо така зустріч трапилася, то зоологи дають кілька порад.

Перше – не панікувати і не робити різких рухів. Найімовірніше, тварина боїться вас більше, ніж ви її.

Друге – не дивитися хижаку в очі. Тварини це справді сприймають як виклик і неминучу сутичку. При цьому не потрібно зовсім заплющувати очі, але варто намагатися уникати зорового контакту.

Третє – повільними кроками, не повертаючись спиною до хижака, віддалятися від нього. Коли тварина це побачить, ймовірно, вона і сама втече.

“Якщо справді буде агресія, то добре кинути якийсь предмет з вашим запахом перед собою – рюкзак, шапку, щось з одягу. Це може відволікти тварину, що дасть вам змогу віддалитися і втекти”, – каже Ігор Дикий.

Також він радить мати при собі спеціальні перцеві балони проти ведмедів: “Це ефективний засіб захисту від тварин на відстані до семи метрів”.

Людина і хижаки

“Людина може співіснувати з хижаками, потрібно просто зрозуміти правила співіснування”, – впевнений Остап Решетило.

І додає, що саме збереження великих хижаків – ключ до збереження екосистем: “Заповідаючи якусь територію, у першу чергу треба фокусуватися на топ-хижаках. Охороняючи їхні потреби, ми забезпечуємо потреби всім видам, які перебувають на нижчих сходинках”.

А Ігор Дикий наголошує, що українське суспільство треба виховати для життя поруч з хижаками.

“Найпростіше просто знищити всіх хижаків на планеті. Але якщо ми хочемо зберегти і відродити праліси, насичені тваринами, то треба знати, що там є свої правила поведінки. І розуміти, що це не хижаки прийшли до нас додому, а це ми йдемо у ліс, що є їхнім домом”, – резюмує зоолог.

Зрештою, як стверджують зоологи проєкту “Знайди ведмедя у собі”, навіть мислення у ведмедів та людей місцями дуже схоже: “Вважається, що психологія ведмедів найбільше подібна до людської: клишоногі можуть вдаватися до хитрощів, наприклад, йти задом наперед, аби заплутати сліди для мисливця біля барлогу”  • Быльше цікавого читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост