На старості діти про мене забули, тож хату переписала на сусідку. Коли вони дізналися, оскаженіли

Дітям все розповіла відразу за столом, тому що вони не могли дочекатися, щоб дізнатися, кому перейшла спадщина. Син з криком встав із-за столу і сказав, що більше його ноги тут не буде. Дочка з чоловіком-скнарою навіть забрали телевізор, який їм колись подарували на весілля, але залишили в нашому домі, тому що в їх квартирі був більш нової моделі • Цілу статтю читай у газеті ЯСНО •

Я прожила багато років, маю двох дітей, але життя так склалася, що залишилася одна. Чоловік помер шість років тому, a син та донька мешкають окремо. Я ніколи нічого не шкодувала для своїх дітей, у них завжди були нові іграшки, якісний одяг, багато різної смакоти, які в той час багато інших батьків не могли собі дозволити. Відпочинок на морі y нас був щороку — їздили в Одесу, кілька разів навіть були за кордоном. Мій чоловік працював директором на одному з найбільших заводів в районі і y нас було небідне життя.

Всім було комфортно, але життя вносить свої корективи. Чоловік встиг забезпечити дітей житлом, зробив там хороші ремонти, меблі замовив з якісної деревини — нічого не шкодував. Коли Василь захворів, спочатку ми не просили допомоги, мали відкладені гроші, але його стан погіршувався, і коштів необхідно було ще більше. Тож коли ми звернулися до дітей за допомогою, старший син дав потрібну суму на лікування, але відразу попередив, що більше y нього немає, щоб ми вже зверталися до дочки, a не до нього. Я йому подякувала і мовчки пішла додому. Важко було усвідомити, що діти, яким ти все життя давала краще — зараз не хочуть допомогти рідному батькові. У нашої сім’ї було багато друзів. Чоловік завжди всім допомагав, кому була потрібна підтримка. Тому після розмови з сином я більше до нього не зверталася, a до дочки тим більше не пішла, бо y неї скупий чоловік, який дітям шкодує купити молока, рахує кожну копійку. Нам спочатку допомогли підлеглі Василя, які щомісяця передавали гроші.

За це я їм дуже вдячна. Чоловік пішов на поправку, але через два місяці у нього стався інфаркт. Все майно він переписав на мене. Сказав: «Дітям я залишив досить, a все інше — тобі» Син з дочкою навіть трохи були злі, що батько їм нічого не залишив, але чого вони очікували? Поки він хворів, вони тільки двічі були в лікарні, a коли одужав, то навіть не знайшли вільної годинки, щоб провідати нас! Спочатку важко було усвідомити те, що тепер я одна, але з часом змирилася. Син та донька з родинами приїжджали рідко, тому онуків я майже не бачила. Кілька разів їздила до дочки, a потім до сина, але було видно, що моя присутність не радує їх, тому більше як на один день не затримувалася. Мені завжди допомагала молода сусідка. Вона була з багатодітної сім’ї, але завжди знаходила час, щоб відвідати мене, a коли хворіла, доглядала за мною, купувала ліки, бувало таке, що навіть жила деякий час зі мною. Після затяжної хвороби, про яку рідні діти навіть не знали, я вирішила скласти заповіт • Повний текст читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекс 76076 • ЯСНО – газета №1 для життя! • ЗакарпатПост