Маленькі сини вбитої в Бучі жінки проносять на її могилу їжу
Хлопчики бояться, щоб мама не зголодніла.
На фотографію неможливо дивитися без сліз, де шестирічний Влад, стоїть біля могили, де похована його мама. Хлопчик приніс на її могилу консерви. Родина жила у Бучі, місті на Київщині. І на жаль, жінка не витримала окупації і постійних обстрілів.
• Більше коротких новин, відео, мемів, жартів, фото у Telegram https://t.me/zakarpatpost та Інстаграм @zakarpatpost
Про це йдеться в ТСН.
Вові 10 років, Владові – 6. Вони прийшли до мами, принесли цукерки. Їх кладуть на сиру землю. Поруч із консервами, які принесли раніше. «Щоб вона не була голодна, ми за неї також переживаємо», – каже Вова.
Розтерзана рашистськими окупантами Буча. У багатоповерхівці Вова і Влад жили разом зі старшою сестрою Софійкою. Івана – усі називають батьком, хоча рідний він лише Владові. Їхня мамаМарина Наумець працювала у Києві, у дитячому садочку нянею. «Мене підтримувало те, що тато мій все знає, мама казала, не бійтесь, ми вас захистимо», – розповідає хлопчик.
Зараз вони разом з друзями-сусідами вже можуть гратися на вулиці. Іграшки, дбайливо збирають в ящик від снарядів. Та ще кілька днів тому про те, аби погуляти, вони могли лише мріяти. Близько місяця родина Марина жила у цьому підвалі. Ділила його з сусідами.«Ми з подвалу не виходили майже. Бо це були постійні бомбардування, постійно був свист», – каже Олена.
Жінка показує їхній прихисток, поряд і «дитячою» була ніша сусідів. «А ось ця ніша – спальня Івана і Марини. Одного дня вона лягла спати і більше не прокинулась», – розповідає жінка.
«Я Владика одягаю біля мами, думаю спить вона. За плече взявся, а вона холодна. Вона як сховалася, в такому положенні», – каже цивільний чоловік жінки Іван.
Світлина Вови і Владика на могилі мами, сколихнула не лише соцмережі, а й увесь світ. Хтось навіть написав, що начебто жінка померла від голоду. Та Іван каже, скоріш за все, його Марина не витримала постійного стресу. «Вона рідко виходила взагалі на вулицю. Стрілянина, звуки, дуже сильно боялася. Пила таблетки, дуже багато таблеток. Харчувалася – кава і бульйончик. Відмовлялася. Не можу їсти і все», – додає чоловік.
Аби поховати жінку, довелося питати дозволу в окупантів. «Вони дозволили поховати, вони ходили тут. Ми збили труну. Поховали її як людину», – додають сусіди.
Це було приблизно два тижні тому. Могилу вирили на подвір’ї приватної садиби поруч. «Тут було якнайближче. І тут уже було поховано хлопця з дівчиною», – кажуть люди.
Старша Софійка, їй 13, до місця поховання не ходить. Вона тримається з усіх сил. Але їй надто боляче. Хлопці разом з Іваном навідуються до мами щодня. «Ми сумуємо за тобою, сильно сумуємо. Я б все віддав, щоб тебе повернути. Яя люблю тебе», – каже син померлої.
Родина хотіла би поїхати подалі з цього місця, яке щохвилинно нагадує про жах, який вони досі не пережили. Та поки, з підвалу повернулися до квартири і сподіваються, що невдовзі тут з’являться світло, вода і газ. Іван намагається оформити документи, аби стати батьком для двох старших дітей не лише фактично, а й за документами.
ЗакарпатПост цілодобово бореться на інформаційному фронті у ці складні часи, і зараз, як ніколи, ми потребуємо вашої підтримки. Під час війни ми втратили рекламу, а отже основну частину прибутків, спрямованих на те, щоб доносити вам оперативно найсвіжіші новини. Підтримайте сайт ЗакарпатПост фінансово. Одержувач: ТОВ «ЯСНО МЕДІА» Рахунок: UA163052990000026000003605115, ЄДРПОУ 43832020, ПриватБанк
