Чому Мілошевич – нічний кошмар путіна
Гаага не спить. В Україні працює найчисельніша слідча група Міжнародного кримінального суду
Тяжкі воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні російськими окупантами в Україні, не мають терміну давності. Ба більше, це стосується не лише безпосередніх виконавців, а й тих, за чиїм наказом все відбувалося і досі відбувається. Тобто йдеться про найвище керівництво РФ, пише Главком
Як заявив у Гаазі головний прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Карім Хан, жоден найвищий посадовець не матиме шансу уникнути відповідальності за злочини. Відтак прокурор Хан прямо натякнув як персонально на Володимира Путіна, так і на решту кремлівських топчиновників.
Хто саме із російських воєнних злочинців може сісти на лаву підсудних міжнародного трибуналу? «Главком» з’ясував, наскільки тривалим може стати цей процес та які ускладнення виникатимуть, зважаючи на схожі процеси в історії світового судочинства.
Найбільше розслідування в історії МКС
Невдовзі в Києві відкриється постійний офіс Міжнародного кримінального суду для розслідування злочинів, скоєних під час російсько-української війни. «Ми не можемо прилітати та відлітати… Ми маємо йти глибше, використовувати технології, штучний інтелект, «хмари», використовувати різні інструменти не лише для того, щоб покласти суддям надійні справи, а й щоб ми могли надати незаперечні докази національній владі, щоб вони змогли використати своє законодавство. Ми не можемо терпіти злочини, які ми бачимо в Україні», – наголосив прокурор МКС Карім Хан, вже кілька разів приїжджав в Україну, відвідавши, зокрема, безпосередні місця злочинів рашистів у Бучі.
Те, що Міжнародний кримінальний суд із штаб-квартирою в нідерландській Гаазі зараз проводить в нашій країні наймасштабніше розслідування за всю свою історію, визнають всі – і самі співробітники МКС, і сторонні оглядачі. Про це свідчить й рекордна за чисельністю слідча група цього міжнародного органу кримінальної юстиції, котра наразі працює в Україні. Це 42 слідчих, судових експертів і допоміжний персонал для розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що є якраз в компетенції Гаазького трибуналу. Всі вони уникають спілкування із журналістами, адже змушені дотримуватися повної конфіденційності розслідувань Офісу прокурора МКС.
Водночас на умовах анонімності «Главкому» вдалося поспілкуватися з одним із таких слідчих, який підтвердив, що їм вже вдалося зібрати тисячі доказів воєнних злочинів російських окупантів на місцях їх скоєння в Україні. Ще більше доказів зібрані на спеціальному порталі, куди може написати будь-який охочий і де також встановлюються контакти слідчих МКС із жертвами та свідками – незалежно чи перебувають вони в Україні, чи за її межами. Втім, акцент робиться не на обсягах інформації, а на її якості, структурності та системності. За словами слідчого МКС, він та його колеги в будь-якому разі перевірятимуть отриману інформацію та здійснюватимуть опитування потенційних свідків самостійно.
Крім цього слідча група з Гааги щільно координує свої зусилля із Спільною групою розслідування щодо злочинів, скоєних в України, яку Євроюст створив у складі представників правоохоронних органів Литви, Польщі та України (пізніше до неї приєдналися правоохоронці з Естонії, Латвії, Словаччини, та й сам Офіс прокурора МКС). До того ж, є принаймні 13 інших держав, які ведуть структурні розслідування російських злочинів в нашій країні та з якими співпрацюють вищезгадані слідчі групи. Плюс – Міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, яку 4 березня 2022 року заснував Комітет ООН з прав людини, чиї комісари найближчим часом відвідають Львів, Київ, Харків та Суми, аби «отримати інформацію з перших уст».
Хто засудить агресію та геноцид
В учасників процесу та експертів немає сумніву: винні у скоєнні найбільш тяжких міжнародних злочинів в Україні відповідатимуть. Питання лише в часі та форматі судового провадження: безпосередньо у Міжнародному кримінальному суді, у спеціально створеному міжнародному трибуналі (таку ініціативу, зокрема, схвалила у своїй резолюції в квітні Парламентська асамблея Ради Європи) або ж у національних судах в Україні чи в інших країнах. Судячи з усього, різноманітні судові провадження триватимуть паралельно у різних форматах, де МКС сконцентрує на собі притягнення до індивідуальної кримінальної відповідальності російських військових та політиків за вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності.
Засудження держави Росія за вчинену агресію проти України та геноцид українського народу – прерогатива Міжнародного суду ООН, розташованого у тій же Гаазі (Фото: AP)
А ось щодо засудження держави Росія за вчинену агресію проти України та геноцид українського народу, то це більше підпадає під прерогативу Міжнародного суду ООН, розташованому в тій же Гаазі, де українську делегацію очолює колишній постійний представник президента в Автономній республіці Крим Антон Кориневич. В інтерв’ю «Главкому» він розповів про справу щодо звинувачення РФ у геноциді, в якій Міжнародний суд ООН проявив таку швидкість в ухваленні рішень, котру міжнародне право давно не бачило. Україна подала заяву проти Росії 26 лютого 2022 року, 7 березня вже відбулися слухання, а 16 березня – наказ про тимчасові заходи, якими Кремль був зобов’язаний припинити будь-які бойові дії на території нашої держави.
Зрозуміло, що Путін цю ухвалу тоді проігнорував, але саме така реакція Москви ускладнить її позиції як у цій конкретній судовій суперечці з Києвом, так і в інших схожих процесах. Вже на часі рішення Міжнародного суду ООН про неправомірне застосування з боку РФ збройної сили проти України та про порушення Росією Конвенції про геноцид 1948 року (додаткових аргументів цьому додає той факт, що парламенти кількох країн визнали незаконне вторгнення РФ в Україну актом геноциду). А також про те, що в Москві не мали права посилатися на вчинення геноциду з боку України, щоби почати воєнні дії на її території. Адже це із галузі юридичної нікчемності та політичної фантастики. І це є обтяжливою обставиною не лише в колективній відповідальності держави-агресора, а й в індивідуальній щодо її керманичів включно із Путіним, про що відкритим текстом заявляв керівник європейської дипломатії Жозеп Боррель.
Рівняння на югославський трибунал
Звісно, оглядачі порівнюють ймовірний трибунал над путінським режимом із Нюрнберзьким і Токійським процесами над особами, винними у скоєнні військових злочинів, злочинів проти миру та проти людяності під час Другої світової війни. Однак у Німеччині та Японії переможці судили переможених, натомість дещо іншим кроком стало створення органу міжнародного співтовариства, який розглядав би справи про злочини незалежно від того, на чиїй стороні були ті, хто їх вчинив. У травні 1993 року Рада Безпеки ООН започаткувала своєю резолюцією Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєних на території колишньої Югославії з 1991 року (МТКЮ). Штаб-квартира суду розташувалась у нідерландському місті Гаага.
За 24 роки роботи Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії через нього пройшли півтори сотні обвинувачених. Це і рядові охоронці концтаборів, і відомі генерали, і сам очільник Югославії Слободан Мілошевич
Головним завданням МТКЮ стало покарання винних у порушеннях законів та звичаїв війни, злочинах геноциду, а також проти людяності. У повноваженнях югославського трибуналу було судити тих, хто не тільки сам чинив порушення Женевських конвенцій, а й віддавав про це накази. Йшлося як про умисні вбивства, тортури та завдання каліцтва, так і про незаконні арешти цивільних осіб й про взяття їх як заручників, а також про присвоєння чужого майна. Тобто аналогії із нинішніми злочинами рашистів в Україні очевидні.
За 24 роки свого існування (трибунал був розпущений у 2017-му) в МТКЮ було пред’явлено звинувачення понад 160 жителям колишньої Югославії (у тому числі сербам, хорватам, боснійцям, албанцям, чорногорцям та македонцям), 90 з них засуджено (від 2-3 років в’язниці до довічних термінів) і лише 17 обвинувачених були в Гаазі виправдані. Під вердикти цього трибуналу підпали не стільки звичайні солдати та офіцери, хоча серед рядових армійців та охоронців концтаборів було розібрано багато випадків кричущої жорстокості. Суд переважно судив начальників у генеральському званні, мерів міст, міністрів і навіть керівників країн та невизнаних республік.
Із найбільш знакових фігур на лаві підсудних у Гаазі опинилися колишній президент Республіки Сербська Країна (державне утворення сербів на території Хорватії) Милан Бабич, експрем’єр Косова Рамуш Харадінай, колишній командувач армії боснійських сербів, експрезидент Республіки Сербської (державне утворення сербів на території Боснії і Герцеговини) Радован Караджич. Більшість із них довго й досить успішно ховалися, але рано чи пізно їхній міжнародний розшук таки приносив плоди. Наприклад, одним з останніх було заарештовано у 2011 році начальника штабу Війська Республіки Сербської в 1990-ті Ратка Младича, а суд над ним тривав у 2012-2017 рр. – через два десятиліття після скоєних ним військових злочинів під Сараєвом і у Сребрениці (Младича засуджено до довічного ув’язнення).
Ну і, звичайно ж, окремо варто згадати Слободана Мілошевича – лідера Сербії та останнього керівника Югославії, за якого Балкани у 1990-ті були занурені у вир воєн та етнічних чисток. Восени 2000 року в результаті масових вуличних демонстрацій у Белграді Мілошевич був повалений, а у 2001-му після його арешту постав перед Гаазьким трибуналом. Судовий розгляд над Мілошевичем у МТКЮ тривав майже п’ять років і був перерваний смертю підсудного. Слободан Мілошевич помер у 2006 році від інфаркту у своїй тюремній камері у Гаазі. Втім, уряд Сербії та Чорногорії відмовився ховати колишнього президента із державними почестями з таким мотивуванням: «Перетворення серійного вбивці на національного героя було б ганьбою Сербії, роблячи з неї країну, в якій злочин є найвищою доблестю».
Тест для Римського статуту
Саме успішний досвід трибуналу щодо Югославії надихнув світову спільноту на створення першого постійного міжнародного органу кримінальної юстиції. У тій же Гаазі було сформовано Міжнародний кримінальний суд (МКС), який на основі Римського статуту розпочав свою роботу у липні 2002 року. Нині учасниками МКС є 123 країни, ще 31 держава підписала Римський статут про заснування суду, але поки що його не ратифікувала (в тому числі і Україна).
Загалом з 2006-го, коли в МКС пройшли перші слухання, тут були пред’явлені звинувачення 46 особам. Серед обвинувачених: ватажок Армії опору Господа з Уганди Джозеф Коні, колишній президент Судану Омар аль-Башир, президент Кенії Ухуру Кеніятта, глава Лівії Муаммар Каддафі, експрезидент Кот-д’Івуару Лоран Гбагбо та колишній віце-президент Демократичної Республіки Конго Жан-П’єр Бемба (він відомий тим, що вперше в історії МКС був визнаний винним, крім іншого, у сексуальному насильстві).
Воєнні злочини Путіна в Україні є найбільшим викликом для застосування міжнародного гуманітарного права з часів Нюрнберга
Отже, як бачимо, досі в фокусі уваги Гаазького трибуналу була переважно Африка. Тепер же, як вважають провідні профільні експерти в світі, воєнні злочини Путіна в Україні є найбільшим викликом для застосування міжнародного гуманітарного права з часів Нюрнберга. Зокрема, колишній прокурор міністерства юстиції США Девід Швендіман переконаний, що необхідно знайти спосіб притягнути самого кремлівського диктатора та його спільників до особистої відповідальності за те, що вони зробили і продовжують робити в нашій країні. Успіх цієї ідеї залежить від досягнення двох основних рубежів – винесення беззаперечних обґрунтованих обвинувальних актів та підвищення перспективності ефективного судового переслідування.
І тут, на думку професора Швендімана, Україна, як ніхто раніше, перевіряє МКС на міцність. Якщо це випробування буде пройдено, то Міжнародний кримінальний суд може стати тією інституцію, на яку сподівалися під час його створення, окрім того світовий престиж та підтримка МКС значно підвищаться. В іншому разі його визнають нерелевантним судовим органом, можливо, корисним для Африки, але безсилим у справах, пов’язаних із систематичними воєнними злочинами, скоєними більш могутньою державою. А це остаточно зруйнує весь глобальний порядок, заснований на повазі до міжнародного гуманітарного права та на суто людських цінностях.
